Що таке Здобич, визначення слова.

Здобич


Здобич і, ж. 1. Добуте, захоплене і т. ін. па полю­ванні, у бою, з надр землі тощо. Хоч мисливці й полю­вали, Але здобичі не мали, Не траплялась їм вона — Ди­чина та звірина (Перв., Райдуга.., 1960, 106); Часто козаки підстерігали татар, які поверталися в Крим після набігу, і відбирали в них полонених та захоплену здобич (Іст. СРСР, І, 1956, 183); Він полапав праву ки­шеню, де справді лежав плескатий браунінг — здобич перекопської перемоги (Кос, Новели, 1962, 86); Шах­тар., виносить здобич Із надр земних до сонця, на-гора (Рильський, II, 1960, 240).
2. Те, що є предметом полювання, ловлі, захвату і т. ін.; жертва. Орел з високості задивляється на свою здобич, вибирає (Мирпий, III, 1954, 76); Кажан з допомо­гою «звукового локатора» безпомилково ловить здобич — маленьких комах (Хлібороб Укр., 1, 1964, 47); — При­готуйсь! — різко гукнув Козаков сусідові і сам завмер у напруженому гострому чеканні. Здобич ішла на них (Гончар, III, 1959, 163).
3. розм. Те саме, що здобуття. А галки й собі вигра­вали, Великими табунами на здобич літали (Мирний, V, 1955, 267); На другий день висиплялись до півдня, і лиш по колесах, умазаних в кал, сусіди знали, що той чи інший їздив вночі на здобич (Коцюб., II, 1955, 78); На шахті цій живуть достойні люди! Щодня зростав здобичі крива (Дмит., Вітчизна, 1948, 60).


Словник української мови онлайн: Здобич


Читайте також:




Інші літери:

А, Б, В, Г, Д, Є, Е, Ж, З, I, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Ю, Я