Набувач а, ч. Той, хто набуває, купує що-небудь. Процес нагромадження глитаями грошей і землі як капіталу, процес перетворення куркуля на великого хи-жака-набувача, а далі і на землевласника-капіталіста найкраще відтворений у комедіях [І. Карпенка-Карого] «Сто тисяч» і «Хазяїн» (Іст. укр. літ., І, 1954, 455); Державні установи і підприємства можуть витребувати від усякого набувача належне їм майно, незаконно відчужене будь-яким способом (Цив. кодекс УРСР, 1950, 14).
Словник української мови онлайн: Набувач