Що таке Умовляти, визначення слова.

Умовляти


Умовляти (ВМОВЛЯТИ), яю, яєш, недок., УМО­ВИТИ (ВМОВИТИ), влю, виш; мн. умовлять; док., перех. 1. також із прямою мовою, додатковим підряд­ним реченням, інфін. або чим, рідко на що. Перекону­вати кого-небудь, схиляючи до чогось. Всі вмовляють [Олесю] та просять: — Не йди за кріпака, не йди/ (Вовчок, І, 1955, 23); Треба було довго вмовляти його [Василька], поки він згодився на вмивання та на чесан­ня (Гр., І, 1963, 277); На превелику силу одному знайо­мому Мирного вдалося узяти рукопис з цензури і умо­вити, щоб авторові не чинили халепи (Коцюб., III, 1956, 215); — Віддайте за мене Христину. Олена зіт­хнула: — Що ж тобі, Левку, відказати? Я з радою душею віддала б свою одиначку за тебе.., але як тепер віддаси? — А ви її умовте і словами, і сльозами. Ви ж рідна мати/ (Стельмах, І, 1962, 547).
2. перев. недок. Заспокоювати, утішати словами. Обій-ма [Тишко] її та все вмовляє: — Не журіться, мамо, не плачте, Семенко вернеться (Вовчок, І, 1955, 34); Як мати не вмовляла його, як не пестила — не змогла упинити (Мирний, І, 1954, 151); — Ну, нічого, у^ вас багато знайомих, кого-небудь знайдете,— почала я вмов­ляти її, коли завважила, що вона мене не слухає, а ди­виться кудись у глибину вхідної алеї розпаленим по­глядом (Л. Укр., III, 1952, 607); — Заспокойся, Дорин-ко,— вмовляв дівчину Андрійко (Цюпа, Назустріч..,
316).


Словник української мови онлайн: Умовляти


Читайте також:




Інші літери:

А, Б, В, Г, Д, Є, Е, Ж, З, I, Ї, Й, К, Л, М, Н, О, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, Ю, Я