Характерниця і, ж., заст., розм. Жін. до характерник. — Встань, пророче, з домовини! — Характерниця мовля. Глянув цар: тії ж години Розступилася земля (Граб., І, 1959, 227); — Задля зиску і з відьмами побрався дехто з старшини моєї,— мовив гетьман, натякаючи на одруження самого Носача з багатою вдовою, котра славилась у Переяславі як характерниця і не малі гроші на чаклунстві своєму заробила (Рибак, Пе-реясл. Рада, 1953, 89).
Словник української мови онлайн: Характерниця