Цвірінькання я, с. Дія за знач, цвірінькати і звуки, утворювані цією дією. Максимів голос здавався цвіріньканням горобчика проти страшного бугаевого реву… (Мирний, І, 1949, 211); Відверта розмова двох вчених відбувалась у самій гущавині запашного яблуневого цвіту, під гудіння бджіл і веселе цвірінькання садових пташок (Довж., І, 1958, 479); В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Коцюб., І, 1955, 293).
Словник української мови онлайн: Цвірінькання