Головна Головна -> Реферати українською -> Архітектура -> Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття)

Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття)

Назва:
Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,78 KB
Завантажень:
349
Оцінка:
 
поточна оцінка 3.3


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
У першій половині VII століття лавина арабських завойовників вийшла за межі Аравійського півострова і швидко підкорила сусідні країни. На початок VIII століття кордони створеної ними феодальної держави – Арабського халіфату – поширилися до Атлантичного океану на заході, до річок Інд і Сир-Дар’я на сході, до Кавказького хребта на півночі, а на півдні доходили до берегів Індійського океану і до неродючих пісків Сахари (рис.6.1).

В завойовані країни араби принесли засновану Магометом нову релігію – іслам (це слово означає «покірність»), який зіграв таку ж роль у зміцненні феодалізму на Сході, як християнство на Заході.

Спочатку культура арабів була нижчою від культури завойованих ними країн. Та незабаром араби увібрали краще з античної культури і культур інших підкорених народів, створивши на цій основі свою власну високу цивілізацію. Загальновідомі досягнення вчених халіфату у медицині, математиці, астрономії, історії, географії. Арабська мова стала загальновизнаною мовою спілкування вчених на Сході, подібно до латині на Заході.

Вплив арабської культури продовжував позначатися і після розпаду халіфату на окремі феодальні держави, й навіть після вигнання арабів із завойованих ними країн. У кожній з них, з огляду на обставини, що склалися, архітектура була достатньо самобутньою, але з переважанням загальних рис. Їх формуванню сприяли інтенсивні зв’язки з народами халіфату, схожість шляхів розвитку феодалізму та природних умов, спільність культурних та побутових традицій, загальне віросповідання і т.ін.

Засновник ісламу шейх Магомет зробив першою столицею об’єднаної арабської держави місто Мекку, а з 622 року – Медіну. Ця дата вважається першим роком становлення мусульманської культури.

В історії арабських халіфатів традиційно виділяється три періоди:

- період ранніх халіфатів (622 – 661 роки);

- період Омейядського халіфату ( 661 – 750 роки);

- період Аббасидського халіфату ( 750 – 1258 роки).

Початковий період існування арабського халіфату характеризується швидким зростанням кількості та розмірів міст. Це було пов’язано з розвитком ремісничого виробництва і торгівлі, необхідністю створення опорних пунктів у підлеглих країнах. Багато міст виросло з військових поселень, побудованих завойовниками у підкорених країнах. Навколо первісного укріпленого феодального замку – цитаделі – розвивалася основна частина міста – шахристан, що також обносився стіною, а за його межами виростали захищені власними стінами рабади (ремісничі слободи).

У цитаделі розміщувалися палац правителя, арсенал, казарми, у шахристані – основні адміністративні й культові будівлі, базари, лазні, житло можновладців. Основним населенням рабадів були ремісники.

В усіх завойованих країнах з’явилися нові типи монументальних споруд, притаманних арабській архітектурі. Головні з них: мечеті (слово перекладається як «місце поклоніння»), медресе (школи богослов’я), мавзолеї, маристани (лікарні), палаци, караван-сараї (постоялі двори, заїзди). Караван-сараї споруджувалися як у містах, так і на караванних шляхах.

Планування міст, як правило, було нерегулярним. У плутанині вузьких провулків та тупикових вулиць важко було визначити якусь систему. Яскравим прикладом середньовічного арабського міста став Дамаск (рис.6.2). Розташований на стародавньому жвавому торговельному шляху, він особливо виріс за Омейядів у VII – VIII столітті, коли столиця арабського халіфату перемістилася сюди з Медіни.

Кліматичні особливості посушливої зони обумовлюють будівництво міст, відгороджених від піщаних та пилових буревіїв. Захист кожного житлового будинку або ж громадської споруди досягається групуванням приміщень навколо замкненого двора. Тому в

ісламських містах відсутні площі як самостійні просторові форми в планувальній структурі міста. Їх роль виконували відкриті простори перед великими спорудами та двори мечетей і палаців (рис.6.3).

Замкненість міст пояснювалась, звичайно, не лише кліматичними умовами, а й потребами оборони. Цитадель – приклад арабської фортифікації. В середині цитаделі розміщувалися палац і мечеть. Її потужні стіни оточував широкий рів з водою. З містом цитадель правителя зв’язував лише один міст. Місто також оточували стіни. Про розміри Дамаска свідчить хоча б такий факт, що в добу середньовіччя там функціонувало близько 200 лазень.

На відміну від середньовічної Європи арабські міста ніколи не мали самоврядування, бо державна влада була там сильною і їй належали всі міські землі. Міста були нерегулярними за плануванням, не мали яскраво виділених центрів. І самі міста, і житла в них були замкнені, без прямих підходів до значних громадських будівель.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Архітектура арабських країн та країн Близького і Середнього сходу (VII – XVIII століття)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок