Головна Головна -> Реферати українською -> Біографії, автобіографії, особистості -> Симон Петлюра: повернення з еміграції

Симон Петлюра: повернення з еміграції

Назва:
Симон Петлюра: повернення з еміграції
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
25,66 KB
Завантажень:
72
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Найпомітнішою і водночас найсуперечнішою в українській історії, до недавнього часу мало вивченою, є постать С. Петлюри. Його діяльність має широкий спектр оцінок: від керівника української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, лідера Української соціал-демократичної робітничої партії, одного з організаторів Центральної ради (1917 р.) і Директорії (1918 р.) до “жовтоблакитного сепаратиста”, галицько-австро-німецького запроданця.

Сьогодны можна сподіватися, на об’єктивну оцінку постаті діяльності цієї людини. Досліджено документальні матеріали, статті, листи С. Петлюри, які збереглися в Бібліотеці ім. С. Петлюри в Парижі і передані з особистої колекції професора Лисого в бібліотеку Ніжинського державного педагогічного університету нашими земляками представниками з української діаспори в Канаді.

Майбутній Головний отаман війська України, Голова Директорії Української Народної Республіки народився 10 (23 н. ст.) травня 1879 р. у сім’ї полтавських міщан Ольги Олександрівни та Василя Павловича Петлюри. Маючи глибокий козацький корінь (по батькові), широкі духовні засади (по матері) Симон виховувався в традиціях полтавської землі.

Будучи вихованцем з незаможної, багатодітної родини, Симон здобув непогану для того часу освіту. У 1895 р. закінчивши Полтавську бурсу, він вступив до Полтавської народної семінарії. Невдоволений нудним викладанням архаїчних предметів, С. Петлюра з цікавістю вивчав історію української культури.

На формування світогляду вплинуло те, що він народився і виріс на Полтавщині, славній козацькими традиціями та відомою Полтавською битвою. На потяг Петлюри до літературно-мистецьких тем здійснили вплив “Кобзар” Т. Г. Шевченка, творчість класика української літератури І. П. Котляревського, який мешкав у Полтаві, ідеї визнаного лідера тогочасного українського руху, відомого композитора М. В. Лисенка.

На правах ватажка учнівської молоді Полтавської духовної семінарії (без дозволу керівництва) запросив до навчального закладу відомого композитора. Є відомості про вшанування композитора самодіяльним хором семінарії, який виконав кілька музичних творів Лисенка. За це С.Петлюра був виключений з семінарії з негативними характеристиками.

У 1902 р. С. Петлюра співробітничає у “Літературно-науковому віснику”, який редагує М.Грушевський у Львові. На Кубані, в експедиції професора Ф.А. Щербини С.Петлюра знайомиться з історією України, зокрема такого унікального явища як козаччина. В роки першої російської революції ґрунтовно займається літературою та видавничою справами, працюючи в журналах “Вільна Україна”, “Україна”, в газеті “Рада”.

Протягом 1907-1913 рр. С. Петлюра пише свої кращі статті, літературно-критичні нариси, присвячені визначним діячам української літератури і театру. Зокрема, М. Заньковецькій, яку він назвав “Історичною фігурою в нашому національному відродженні” [6;150], Т. Шевченку, І. Франку, І. Карпенку-Карому, М. Коцюбинському, М. Лисенку та іншим.

Симон Петлюра був глибоко переконаний у тому, що культура українського народу займає почесне місце серед слов’янських народів. А тому вважав, що український народ з давньою, великою, оригінальною, самостійною культурою повинен мати ті ж самі форми і свого державного життя.

Дуже багато уваги С. Петлюра приділяє питанню засвоєння культури народу, яке починається з сім’ї і школи, де зберігаються традиції, мова, формується національний характер, національна самосвідомість. Школа використовує культурні і освітні здобутки, прогресивні традиції, забезпечує оволодіння основами національної і світової культури, орієнтуючись на перспективу розвитку духовного та інтелектуального потенціалу майбутньої нації.

Так, у своїй статті “Стан народної освіти та медицини в Полтавщині в цифрах” [4;152] він пише про становище українських шкіл і їх можливості в справі виховання підростаючого покоління України: “До першого січня 1900 року в Полтавщині було 870 народних шкіл, як для такої великої округи дуже мало. У кожній школі вчилося пересічно душ 60. Коли взяти на увагу, що в Полтавщині живе 2.922.500 чоловіка (до 1 січня 1900 року), а дітей шкільного зросту 204.575 чол., то для того, щоб задовольнити потреби в освіті дітей, треба було мати 3.409 комплектів або кляс. В дійсності, кляс (комплектів) було усього тільки 918 (на 870 шкіл), значить у школах училося трохи більше як 1/3 потрібного числа дітей шкільного зросту (36,9 %). Взагалі по губернії одна школа приходилась на просторінь в 51,5 кв. верстви (в 1898 р.) і в 49,9 кв. в (в1899 р). На одного учителя приходилось від 45 до 68 учеників. Цікаво підкреслити дуже низький % дівчаток у школах: їх (шкільного зросту) було всього тільки 14 % (в 1899 р.)... Але ті школи, що є, не геть то гарно обставлені. Принаймі що дотикається шкільних бібліотек, то їх зовсім нема при школах, або вони дуже бідно поставлені. Такій стан-недостачею матеріальних засобів, браком фінансів” [4, 152, 153].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Симон Петлюра: повернення з еміграції

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок