Головна Головна -> Реферати українською -> Біографії, автобіографії, особистості -> Мішель Монтень – французький гуманіст і філософ

Мішель Монтень – французький гуманіст і філософ

Назва:
Мішель Монтень – французький гуманіст і філософ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,87 KB
Завантажень:
235
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
ПЛАН:

1. Вступ

2. Філософські погляди Монтеня.

А) скептицизм;

Б) мистецтво життя;

В) натуралізм;

Г) раціоналізм;

3. Завдання філософії за Монтенем.

Якщо філологи займалися витворами людини, її літературою та філософією, то психологи й моралісти цікавилися самою людиною. Перший вислід зацікавлень і спостережень був скептичний, особливо у провідного мислителя тодішньої Франції, Монтеня.

Мішель де Монтень (1533-1592) походив з відомої купецької родини, що осіла в бордо завершивши правничі студії, займав політичні й адміністративні посади, був радником місцевого парламенту, потім бургомістром свого міста. Їздив також немало й по світі, знав світ і людей. Був людиною, зацікавленою життям, але дбав і про вигоди, любив працювати, але без надмірних зусиль. Писав задля власної приємності, по-аматорські, просто нотуючи спостереження над життям і людьми, не думаючи про наукові теорії та конструкції. Свої нотатки видав 1580 р. під назвою “Essais”. У пізніших виданнях додав іще нові їх частини (цілу 3-ю книгу у виданні 1588 р.). інспіровані вони були життям, але так само книжками, зокрема античних авторів, найбільше Секста Емпірика і взагалі грецьких скептиків.

Особливу рису філософських виведень Монтеня становило те, що вони були нейтральними щодо найдражливіших для філософів проблем – як та, чи існує Бог, чи існує окрема від тіла душа. Він хотів займатися лише безспірними фактами людського життя, що їх треба визнавати незалежно від особистої позиції.

Іншою рисою його виведень було те, що вони уникали загальних теорій. Монтень не дуже вірив у можливість останніх: можна описувати світ і людей, але намагатися в загальний спосіб подати їх природу – це, як він вважав, те саме, що хотіти стиснути воду в кулаці.

Природно, що його виведення мали певні скептичні риси. Але то був скептицизм особливого роду: вирощений на підґрунті не теорії, а життя, він виник не від відрази до світу та думки, а зі симпатії до них. Він виріс не лише з недовіри до теоретичних досліджень, а в більшій мірі з переконання, що не варто витрачати на них життя, що правильніше утримуватися від них, як це робили скептики.

Філософія Монтеня містила скептицизму рівно стільки, скільки було потрібно, щоб не торкатися заплутаних питань, щоб уникати фанатизму та жити в спокої. Скептицизм був для нього тільки способом полегшити й зробити приємнішим життя – відповідним, як судив, у важкі й неспокійні часи. Це був скептицизм, подекуди чимось схожий на той, що його пізніше поширюватиме Декарт, тобто був так само лише методом: як той методом здобування істини, так цей - облаштування собі життя.

Догматом скептичної філософії Монтеня було те, що доброю справою є зазнавати задоволення. А що зазнавати його можемо тільки живучи, то треба дбати про життя, яким би воно часом не було. J’aime la vie et la cultive talle qu’il a plu a Dieu de nous’loctroyer. І культ життя, епікуреїзм, був у Монтеня не менш сильним, ніж скептицизм. На цінність життя дивився, зрештою, тверезо, бачив, що

вона є відносною та суб’єктивною. Писав, що „життя не є ані добре, ані зле, є тільки місцем добра або зла – залежно від того, чи зробимо в ньому місце для добра чи зла”. Завдання розсудливої філософії бачив власне в тому, щоб учила знаходити місце для добра, для втішання життям, щоб була „мистецтвом життя”. Таке розуміння філософії, колись добре відоме еллінізмові, потім на півтори тисячі років згасле, тепер, завдяки Монтеневі, повернулося знову.

У мистецтві життя найважливішим є незалежність. Треба унезалежнювати себе від власних пристрастей, бо вони роблять із нас рабів, від суспільства, котре взагалі не є необхідною умовою доброго та приємного життя, від прив’язань, навіть найбільш природних: маймо прив’язаність до батьківщини та родини, але не таке, щоб воно не було для нас тиранією. Треба також унезалежнитися від смерті. Монтень так багато над цим думав, що врешті досяг байдужості, і навіть почав вважати, що думка про смерть робить життя приємнішим, бо надає йому більшої цінності: миті набирають вартості, коли знаєш, що вони можуть бути останніми. Однак краще думати про життя, котре є єдиною дійсністю, ніж про смерть.

Властивістю поглядів Монтеня було те, що він цікавився людиною, а не природою, але людину розумів як частину природи. Його гуманізм був матеріалістичним. Людину не ставив вище за інших істот, але також інших істот не ставив вище за неї. „Ми не є ні вищими, ні нижчими за решту”, - писав Монтень.

Як належить жити, цього може навчити лише природа, „наша велика й велика й могутня матір-природа”. Вона навчить людину передусім поміркованості.

Однак із природи походять лише деякі риси людини, інші ж є витвором цивілізації та становлять уже не природну, а штучну її сутність. І штучна сутність людини не раз затуляє природну, витворює штучні насолоди та штучні страждання. Якщо людина повернеться до своїх природних рис, то хоча й позбудеться деяких насолод, але позбудеться і багатьох страждань.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Мішель Монтень – французький гуманіст і філософ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок