Головна Головна -> Реферати українською -> Біографії, автобіографії, особистості -> Творчість Євгена Плужника

Творчість Євгена Плужника

Назва:
Творчість Євгена Плужника
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,58 KB
Завантажень:
566
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.5


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Євген Плужник народився у слободі Кантемирівці колишньої Воронезької губернії, батько його був українцем, мати росіянкою. Навчався у Воронежі в приватній гімназії, згодом в інших містах, зокрема в Ростові. Уже після переїзду батька в рідні краї, на Полтавщину, бачимо колишнього гімназиста в Києві, де шлях його проглядається чіткіше. Короткочасне навчання у ветеринарно-зоотехнічному інституті, слухання лекцій в інституті музично-драматичному, захоплення поезією – такі свідчення шукання свого місця під сонцем. 1923 рік – поворотний у біографії: журнал „Глобус” і місцева газета „Більшовик” друкують перші його вірші. 25-літній Плужник, пам’ятаючи місце свого народження, підписує їх псевдонімом Катнимирянин. Рік 1926-й – рік виходу „Днів”. 1927-й – „Ранньої осені”. Третьої, ним підготовленої книги поезій „Рівновага”, Плужник уже не побачив. Перу поета належать роман „Недуга” і дві п’єси – „Професор Сухореб” та „У дворі на передмісті”. Опубліковані услід за книжками поезій, вони дають підстави твердити, що Плужник одночасно шукав себе у кількох жанрах. Якщо долучити до цього роботу над перекладами прози Гоголя, Чехова, Горького, Шолохова, і редагування поетичних збірників антологічного характеру, то зможемо у якійсь мірі уявити напружений ритм цієї, складної душевної організації, людини.

Плужник – поет протиріч. На нього зручно навішувати ярлики, що й робилося не один раз гардеробниками від критики. Плужник мимоволі викликав вогонь на себе. Уже сам лад його вірша, декларування своєї малості і непомітності, само по собі могло розцінюватися тоді як виклик. Індивідуалізм поета, як філософський принцип, а не як норма поведінки, утвердження самодостатньої цінності людського життя в епоху, коли воно так мало важило, не могли не помічатися. Це була одна із таких сольних партій, що мовби протидіяло хоровому співу. Вона тим більше дратувала, що привертало до себе увагу своєю несхожістю, самостійністю. Навряд чи сам Плужник у пору виходу першої книжки усвідомлював це до кінця. Він просто лишався самим собою – інакшим бути не міг.

Висока мовна культура, віртуозне володіння віршем зближують Плужника з неокласиками. В роки розгулу розхристаного самозакоханого примітиву з поетів „цей найлаконічніший з поетів” (Л. Новиченко) послідовно відстоював право на своє розуміння духовних цінностей.

Поезія – архаїчне мистецтво. Щасливий рудимент людства. Але як жанр

вона консервативна. Формальні її здобутки за кілька тисячоліть мізерні. Від часу фараонів і глиняних шумерських клинописів все вирішує тонка і не завжди приступна для аналізу пульсація розуму й серця, їх часто невловні взаємозв’язки. Еволюція жанру – еволюція самосвідомості особистості в загальному процесі поступу.

Поема „Галілей” – поетичний пік Плужника. Тут бунт його проти світу, усі рахунки за ним і самим собою то розходячись, то, навпаки, - зливаючись, творять той спектр цілісності, яке і є вищою ознакою майстерності. Є в поемі шматки, які не тільки за силою почуття, а й за стилістикою нагадують урочисто-пророчі біблійні тексти:

„Так буде:

Прийдуть дужі, щасливі люди;

А земля така й не така:

І машини прекрасні всюди,

Й без мозолів кожна рука.

І ось сядуть вони на квітчастих луках,

І розступиться час.

...І в крові, на Голготі,

в муках узрять нас.”

Прекрасна відвага щирості явлена в цій поемі. Прекрасна й ота ламаність, бо за нею – болісне шукання істини. Тонко прочитаний Рильським і Новиченком „Галілей”, усе не вичерпується сказаним. Плужник дає підстави і для інших тлумачень. Як і кожна глибока річ, поема має кілька вимірів. Це той випадок, коли суперечливість стає достоїнством. Монолог набуває чинності рентгенівського відбитку душі, відкритої нашому зору у пору великого потрясіння:

„Хлип... хлип...

Дайте мені на хліб!

Кормителі!

Хай царствують ваші родителі

Вічно,

А я денно і нічно

За них

Хлип... хлип...

Дайте мені на хліб...

Не минайте!

Темний я зболю – не бачу.

Радість останню трачу.

Чуєте: плачу –

Хлип...

Хлип...

Дайте мені на хліб!..”

Ось воно – головне, що мучило Плужника усе його коротке життя: самотність, якої він так і не зміг позбутися, оте гостре відчуття відчудження між людьми, що назване Сартром екзистенціалізмом. Романтик Плужник завжди йшов у парі з Плужником-скептиком. Як він не запевняє інших у жертовності власного болю, проте сам не дуже вірить у те, нагорода за нього – грядуща благодать. Є втіха стражданням. Схильний до неї й Плужник: „О болю! Ти днів моїх радосте!” він так часто вживає це слово, що сприймається воно як заклинання. А щодо віри, то тут поет висловлюється з категоричністю полемічного запаху: „Вірю – сльоза одинока каліки Важить більше, ніж промови, баланси і тисячі віршів і драм!”

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Творчість Євгена Плужника

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок