Головна Головна -> Реферати українською -> Біографії, автобіографії, особистості -> розповідь про двох жінок з села Церківна Долинського району – Ганну Прокопів-Штурмак (1919 року народження) і Катерину Прокопів (1923 р.н.).

розповідь про двох жінок з села Церківна Долинського району – Ганну Прокопів-Штурмак (1919 року народження) і Катерину Прокопів (1923 р.н.).

Назва:
розповідь про двох жінок з села Церківна Долинського району – Ганну Прокопів-Штурмак (1919 року народження) і Катерину Прокопів (1923 р.н.).
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
5,31 KB
Завантажень:
339
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Трималася мужньо
В роки боротьби ОУН-УПА з німе-цькими і московськими окупантами великий тягар цієї боротьби несли на собі українські жінки. Вони варили їжу повстанцям, пекли хліб, прали білизну, ходили в розвідку, лікували рани, були кур'єрами. Ця розповідь про двох жінок з села Церківна Долинського району – Ганну Прокопів-Штурмак (1919 року народження) і Катерину Прокопів (1923 р.н.).
...У місцевій боївці перебував пов-станець "Душко". Його дружина пере-ховувалася в хаті згаданих жінок (тоді – дівчат). Вона шила повстанцям одяг. Одного разу, під час облави, до сестер Прокопівих нагрянули чекісти. Після обшуку в стодолі, коморі, хаті найстар-ший, побачивши дружину "Душка", запитав:–
Что у тєбя за жєнщіна?–
Це жінка Яремка Ілька. Його німці забрали до Німеччини ще в 1942 році. Ось вам і лист від нього, а оце його фотографія, – швидко відповіла Ганна Прокопів.
Облавники їй не повірили і знов за своє:–
А почєму она бєрємєнная?–
Вона не вагітна, а лише так файно виглядає.–
Ми визовєм врачя і провєрім...–
Викликайте!–
Ми єщо прійдьом!–
Приходіть хоч щодня, - виклично мовила Ганна.
Тоді Ганні вдалося врятувати дружину "Душка". Але незабаром її все ж зааре-штували разом з батьком - Іваном Прокопівим.
Ганна згадує:
"Зі мною в камері сиділи Марія Шубин (Гаврилова) і Рузя Грицилова. Мене Бог у найтяжчі хвилини життя завжди ряту-вав. Тому я в тюрму з собою взяла маленький молитвенник – запхала за пазуху, коли совіти забирали з хати. У тюрмі, сховавшись під нари, ми з цього молитвенника читали молитви.
Коли викликали на допити, намагалася триматися мужньо і ніколи енкаведистам не показувала, що їх боюся.
На одному з допитів слідчий запитує:–
Коли тебе арештували?–
В неділю, - відповідаю.–
Носила бандитам їсти?–
Не носила.
Беруть мене два здоровенні москалі та й ну лупцювати. Б'ють, як мішок: з соломою, - по голові, по боках копають своїми брудними кирзовими чоботами щосили. Спочатку відчувала скажений біль, а пізніше все тіло у синяках затерпло, і я вже не відчувала більше нічого. Коли вони змучилися бити, знов починають допит. Я сиджу на табуретці, а мені здається, що разом, зі мною кружляє стіл, за яким сидить слідчий і ті два москалі, які мене лупцювали.–
Їсти бандитам носила?–
Ні, не носила!–
Брешеш, я знаю, що носила. - кричить слідчий. – Признайся. Ми й так все знаємо!–
У мене немає мами, а тато старе-нький, тому я за ним доглядаю, та й в полі роботи багато, і корову треба доїти. У мене нема часу комусь варити їсти та ще й кудись носити.–
У тебе були картини? - знову питає слідчий.–
Були, - відповідаю.–
Тобі їх дали бандити? - знову наполягає.–
Я ніяких бандитів не знаю. Це мої картини...–
Ти мені зараз заспіваєш не так! – кинувся до мене рудий москаль, що вже бив мене. Кілька разів ударив по головні. Я впала з табуретки і знепритомніла. Тоді вилили на мене ціле відро води. Опритомніла. Здається, кімната ходором ходить. Витерла ніс рукою, а там – ціла жменя крові. Голова важка, мов довбня. "Хай б'ють, - так собі гадаю, - але я нічого їм не скажу. Хоч би навіть і вбили. Може, така воля Божа, що я маю тут у муках померти. Все витерплю!". І витерпіла.
Мене взяли попід руки і завели до камери, бо сама не могла з місця рушитися. Штовхнули через поріг і замкнули двері. Дівчата мене підняли і занесли на нари. Лежу і молюся, щоб Бог допоміг мені витерпіти і нікого не видати.
Кличуть сестру Катерину. Ставлять ті ж самі питання. Сестра відповідає так само, як і я. Б'ють Катерину. Вся в синяках, але нікого не видала.
Беруть Рузю Грицилову. З нею те ж саме роблять. Викликали й Марію Гаври-лову (Шубин). І тут нічого не добилися.
Так били нас щодня, а ми все відпо-відали, що нікого не знаємо і нікому не носили їсти. Через кілька тижнів нас відпустили додому. При цьому якийсь москаль сказав услід: "За нєт і суда нєт". Може, він нам співчував..

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: розповідь про двох жінок з села Церківна Долинського району – Ганну Прокопів-Штурмак (1919 року народження) і Катерину Прокопів (1923 р.н.).

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок