Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Леонардо да Вінчі як художник. Загадкова усмішка Джоконди

Леонардо да Вінчі як художник. Загадкова усмішка Джоконди

Назва:
Леонардо да Вінчі як художник. Загадкова усмішка Джоконди
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,62 KB
Завантажень:
252
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат
на тему:
“Леонардо да Вінчі як художник. Загадкова усмішка Джоконди”


Як художник Леонардо да Вінчі стоїть на грані двох епох – раннього і високого Відродження. Він підсумовує багатий художній досвід XV століття, і він закладає основи для мистецтва XVI століття. Леонардо ставить собі метою дати об'єктивне відображення дійсності. Але цю дійсність він сприймає вже по-іншому. Він шукає узагальнених форм, типових рішень, ясної художньої мови. Його вже не задовольняє аналітичний реалізм XV століття, у якому інтерес до деталей нерідко затемнював головне.
Його цікавлять нові задачі - удосконалення психологічних засобів вираження і більш глибоке розкриття внутрішнього світу людини, спрощення композиційного ладу заради досягнення більшої монументальності, використання світлотіні з метою посилення життєвості образів, розробка реалістичного творчого методу і підведення під нього міцної теоретичної основи.
Реаліст у науці, Леонардо залишається реалістом і в мистецтві. Але його реалізм знаменує більш високу ступень розвитку. І оскільки для Леонардо процес художнього узагальнення є процесом глибоко свідомим, остільки він виступає прямим попередником усіх великих майстрів високого Відродження.
Художня спадщина Леонардо да Вінчі кількісно невелика. Висловлювалася думка, що його захоплення природничими науками й інженерною справою перешкодили його плідності в мистецтві. Однак анонімний біограф, його сучасник, указує, що Леонардо «мав чудові задуми, але створив небагато речей у фарбах, тому що, як говорять, ніколи не був задоволений собою». Це підтверджує і Вазарі, відповідно до якого перешкоди лежали в самій душі Леонардо – «найбільша і найнезвичніша, саме вона спонукувала його шукати переваги над досконалістю, так що кожний твір його сповільнювалося від надлишку бажань».
Уже перший флорентійський період діяльності Леонардо, після закінчення навчання у Верроккіо, відзначений його спробами виявити свої дарування на багатьох поприщах: архітектурні креслення, проект каналу, що з'єднує Пізу з Флоренцією, малюнки млинів, сукновальних машин і снарядів, що приводяться в рух силою води. До цього ж періоду відноситься його маленька картина «Мадонна з квіткою».
Коли Леонардо писав її, йому було двадцять шість років. До цього часу художник знайшов уже зроблену майстерність у великому мистецтві живопису, що він ставив вище всіх інших.
«Мадонна з квіткою» – це хронологічно перша мадонна, образ якої внутрішньо позбавлений якої-небудь святості. Перед нами усього лише юна мати, що грає зі своєю дитиною. Вічна принадність і поезія материнства. У цьому нескінченне зачарування картини.
Серед усіх мистецтв Леонардо ставить на перше місце живопис. Тому що, вказує він, живописець є «владарем усякого роду людей і всіх речей». Це – непереборне свідчення глибокої переконаності одного з найбільших живописців, які хоч колись жили на світі, у величі і всепідкорюючій силі свого мистецтва.
Світ пізнається через почуття, а око – володар почуттів.
«Око, – пише він, – є око людського тіла, через яке людина дивиться на свій шлях і насолоджується красою світу. Завдяки йому душа радується у своїй людській темниці, без нього ця людська темниця – катування».
У день народження короля прийшов поет і підніс йому поему, що вихваляє його доблесті. Прийшов також і живописець з портретом коханої короля. Король негайно ж звернувся від книги до картини. Поет образився: «О, король! Читай, читай! Ти довідаєшся щось куди більш важливе, чим може дати тобі ця німа картина!» Але король відповів йому: «Мовчи, поет! Ти не знаєш, що говориш! Живопис служить більш високому почуттю, ніж твоє мистецтво, призначене для сліпих. Дай мені річ, яку я міг би бачити, а не тільки чути».
Між живописцем і поетом, пише ще Леонардо, така ж різниця, як між тілами, розділеними на частини, і тілами цільними, тому що поет показує тобі тіло частину за частиною в різний час, а живописець – цілком в один час.
А музика? Знову категорична відповідь Леонардо:
«Музику не можна назвати інакше, як сестрою живопису, тому що вона є предмет слуху, другого почуття після зору.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Леонардо да Вінчі як художник. Загадкова усмішка Джоконди

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок