Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ століття

Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ століття

Назва:
Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ століття
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,88 KB
Завантажень:
107
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
План

1) Посилення партійного контролю над духовним життям суспільства

(40 - 60 роки Україна)

2) Музика (Ревуцький, Лятошинський, Івасюк, Мірошниченко)

3) Живопис і скульптура (Далі, Годунов)

4) Театр (Бучма, Ужвій, Плисецька, Брехт, Захаров)

1. Важливою складовою частиною повоєнної відбудови України було поновлення культурного життя. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова великої промисловості і нарощування воєнного потенціалу, на розвиток культури не вистачало коштів. Тому видатки на культуру та культурну сферу життя концентрувалися на найважливіших обєктах — школах, вищих навчальних закладах, науково-дослідницьких установах.

Нові історичні умови не змінили курсу на русифікацію, який розпочався в Україні ще з другої половини 30-х років, а потім продовжувався в наступні десятиліття. Основний його прояв це: витіснення української мови російською з усіх сфер суспільного життя, створення великих перепон для розвитку укарїнської культури, для пізнання справжньої історії свого народу, нарешті намагання розглядати мову, культуру, історію українського народу через призму російської культури, мови, історії.

Цей русифікаторський наступ відбувався нестихійно, а цілеспрямовано, через низку державних заходів, які скеровували цей процес в бажане для влади русло. Для реалізації цих заходів використовувалися кадри, ідеологічний процес, в тому числі й таке явище, як систематичне й багаточисельне переселення українців на Схід, на рідкозаселені землі та заохочення переселення росіян в Україну.

Діапазон користування українською мовою постійно звужувався. У російських школах навчалося набагато більше дітей, ніж в українських. Закривалися національні школи (угорські, польські), усі вони перепрофілювались на російські. Більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Була відновлена робота комсомольських організацій. Найбільшим покликанням школи оголошувалось виховання відданості Сталіну і більшовизму. В роки четвертої пятирічки було відновлено роботу всіх вузів України, яких у 1950 році налічувалося 160. У першій половині продовжує збільшуватися кількість студентів, особливо за рахунок вечірніх і заочних відділень інститутів та університетів. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.

Система керівництва наукою, що існувала в УРСР, створила умови для засилля посередності авантюристів. Унаслідок цього деякі перспективні напрями наукових досліджень, наприклад, генетика, була проголошена ідеалістичною “лженаукою”. Розпочалися переслідування і розправи. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії біологічної науки.

Слід зазначити, що в умовах сталінського режиму діячі культури зобовязані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функції літератури та мистецтва до зображення переваг “соціалістичного способу життя” і прославлення діяльності Й. Сталіна.

У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеалогічної непримиренності постійних переслідувань інакомислячих. Великоруський шовінізм, “Жданівщина” нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі.

У серпні 1946 року постанова пленуму ЦККП(б)У про небезпеку українського націоналізму засуджує “Нарис історії української літератури” за редакцією С. Маслова та Є Кирилюка. Різкій критиці піддано ряд журналів. Змінено склад редколегії журналів “Вітчизна”, “Перець”. Зявляються погромні рецензії на твори Яновського, А. Малишка, О. Довженка.

В цей період за національні ухили зазнали переслідувань чимало представників творчої інтелігенції. Найбільша наруга чинилася в період “правління” Л. Кагановича. Пізніше, у 1951 році зазнали переслідувань В. Сосюра, А. Малишко, Є. Кирилюк, О. Білецький та інші.

Над поетами-прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути пезпідставно звинуваченими в “некритичному підході до реакцій буржуазної культури”, “низькопоклонстві перед Заходом”, “відступі від марксизму-ленінізму”, “українському буржуазному націоналізмі” тощо.

Пошуки націоналістичних “збочень” поширилися і на історичну науку. “Серйозні перекручення буржуазнонаціоналістичного характеру” виявили в працях колишнього директора Інституту історії АН УРСР М. Петровського в “Короткому курсі історії України” за редакцією С. Білоуса, М. Супруненка та інших працях українських істориків.

Суперечливі тенденції проявилися у післявоєнні роки і в сфері нейтрального мистецтва. Результатом ідеологічного тиску на театри стало прийняття ЦККП(б)У в жовтні 1946 року постанови “Про репертуар драматичних театрів і заходів щодо його поліпшення”. Обовязковим для репертуару стало переважання вистав на сучасні теми, які б оспівували пафос соціалістичного творення, будівничу енергію радянських людей.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Розвиток української та зарубіжної культури в другій половині ХХ століття

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок