Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України

Роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України

Назва:
Роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,89 KB
Завантажень:
111
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Оголошення керівництвом СРСР перебудови і наростання національно-визвольного руху мали значний вплив на стан культури. Проголошення незалежності перетворило культурну політику на одну з важливих сфер діяльності держави. У схвалених Верховною Радою України на початку 1992 року “Основах законодавства про культуру” сформульовані основні заходи держави з питань культурного будівництва. Культура розглядається як один з головних чинників національного відродження, подолання соціально-екологічної і політичної кризи, збереження національної самобутності українців та національних меншин, що населяють Україну.

З перших днів незалежності стало відомо, що з її національним складом, широким спектром регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, релігійною неоднорідністю духовно-культурне життя може функціонувати тільки на засадах плюралізму. Такий підхід гарантує кожній людині або соціально-політичній групі вибір ідеології, забезпечує гарантію прав людини, її свободу в духовному розвитку і задоволенні власних культурних потреб.

У другій половині 80х років творча інтелігенція стала стрімко втягуватися в суспільну діяльність. Активну громадську позицію зайняли творчі спілки, зокрема Спілка письменників України. На письменницьких форумах обговорювалися наболілі питання, багато уваги приділялося радянській історії, розкриттю злочинів сталінізму, говорилося про необхідність реабілітації жертв тоталітарного режиму.

Українські письменники, науковці, митці стали ініціаторами створення перших незалежних від КПРС громадських організацій – Народного Руху України, Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка, історико-просвітницького товариства “Меморіал”. Їхні представники увійшли до керівних органів практично всіх новостворених політичних партій. Громадянам надовго запам’ятаються сміливі виступи в стінах українського парламенту В.Яворівського, Д.Павличка, Р.Іваничука, В.Чорновола, О.Шевченка, І.Калинець. українська інтелігенція, діячі науки, культури не лише сприйняли політику перебудови, а й були тією соціальною групою, яка активно діяла з метою її розвитку та поглиблення.

Серед найгостріших питань суспільно-політичного життя другої половини 80-х років було питання про національно-мовний статус республіки. Завдяки гласності широкі кола громадськості усвідомлювали глибину деформації у сфері функціонування української мови корінного населення народу України.

До широкого загалу дійшли відомості, що в Україні є міста і навіть обласні центри, де немає жодної школи з українською мовою навчання – у Києві з 300 тис. учнів українською мовою навчалося близько третини. За цих умов офіційні структури вже не могли не зважати на активний рух громадськості проти дискримінації української мови.

Розробилися заходи щодо розширення мережі українських шкіл, збільшення випуску українських газет, передач по радіо і телебаченню.

Утвердженням державного статусу української мови було прийнято 29 жовтня 1989 року Верховною Радою України Закону “Про мови в Українській РСР”. Закон, забезпечуючи рівноправний розвиток мов усіх народів, що проживали на території України, створював умови для розширення сфери функціонування мови корінного населення республіки – українського. Серед найбільш принципових позицій закону – визнання української мови державною.

Такий статус української мови зовсім не принижує будь-яку іншу мову чи культуру інших народів, що мешкають в республіці. Поняття державності мови абсолютно не суперечить принципам гуманізації і демократизації суспільних відносин, утвердженню національної злагоди.

В умовах національного відродження зростає роль художньої творчості. В літературно-мистецькому процесі дедалі активніше утверджується плюралізм, що передбачає відмову від притаманного тоталітарній системі однотипного художнього відтворення суспільних явищ і процесів.

Зростала кількість масових культурно-просвітницьких заходів. Переважна більшість їх присвячувалась видатним датам історії українського народу. Вражаючим було святкування 500 річчя Запорозького козацтва в 1994 році, 400 років від дня народження Б.Хмельницького, проведення пісенних свят, літературно-мистецького свята “Пісенні джерела” на Волині, конкурси “Пісня року” в 1996-1998 роках. Політичну роль в активізації культурного життя відігравало присудження Державних премій ім.Т.Г.Шевченка. вони стали найпрестижнішими для діячів української культури.

За роки незалежності високих нагород, на жаль посмертно, були удостоєні відомі в Україні та за її межами митці – Б.Антоненко-Давидович, І.Багряний, І.Світличний, В.Маняк та Л.Коваленко. шевченківською премією була відзначена творчість П.Мовчана, Р.Лубківського, М.Жулинського, Б.Ступки, Н.Лотоцької та І.Чандея. серед нагшороджених творчі колективи України та зарубіжжя.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Роль національної культури в утвердженні та розвитку незалежної України

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок