Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу

Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу

Назва:
Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
27,14 KB
Завантажень:
38
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Як ми вже добре знаємо з попередніх розділів, для виготовлення народного вбрання використовувалися матеріали як домашнього, так і фабричного виробництва.

Сировиною для матеріалів традиційного одягу українців, як і всіх східнослов'янських народів, майже до XX ст. були рослинне волокно, вовна, шкури тварин (з хутром і без нього), у незначній кількості — стеблини та кора рослин, дерево, метали. Вирішальну роль у виборі сировини, особливо в докапіталістичний період, відігравали природне середовище та пов'язаний з ним характер виробничої діяльності.

В районах, де вирощувались луб'яні культури (коноплі, льон), для ткацтва використовували рослинне волокно. Льон культивували переважно на Українському Поліссі та в західних областях, коноплі — на Полтавщині та Чернігівщині. Ці культури збирали майже на кожному селянському городі. Сировиною тваринного походження була вовна, в основному овеча. Із рослинного волокна та з вовни одержували прядиво, з якого або відразу ж ткали (рідше в'язали чи плели) окремі елементи одягу, або ж спочатку виготовляли тканину, з якої потім шили одяг. Спеціально оброблене овече хутро використовували для зимового одягу та чоловічих шапок, а шкуру свійських тварин — для взуття. Дерево, лико, повсть уживалися значно менше. З лика плели взуття. Зі стеблин рослин та повсті робили чоловічі головні убори. В окремих районах Закарпаття з дерева майстрували взуття. У Прикарпатті та Карпатах метали використовували для різноманітних прикрас.

Особливо поширеною технікою виготовлення матеріалів для одягу було домашнє ткацтво. Саморобні тканини — основний матеріал селянського вбрання на значній території України XIX — початку XX ст., яскравий показник рівня матеріальної культури населення. Розвиток ткацтва зумовлювався багатьма соціально-економічними чинниками, побутовими, господарськими потребами, а також наявністю необхідної сировини.

Ткацтво існувало на східнослов'янських землях із найдавніших часів. Уже пам'ятки трипільської культури, археологічні знахідки скіфо-сарматського періоду (керамічні та свинцеві пряслиця, грузила для ткацького верстата, кістяні, бронзові й залізні голки, шила, мідні в'язальні гачки, а також відбитки тканинного плетива) свідчать про володіння основними видами техніки ткання, про багатий асортимент текстильної сировини. Це знайшло продовження та розвиток і в наступні епохи.

У давньоруській державі ткацтво було одним із найпоширеніших традиційних занять. Лляне, конопляне, а також вовняне прядиво наші предки використовували для виготовлення тканин дуже активно. «Полотно», «сукно», «шерсть», «ткань» — усе це давні загальнослов'янські терміни.

Високого рівня досягло ткацтво і в пізніші часи. Це стало можливим завдяки розподілу праці та спеціалізації, що заклало основу виникнення ремесел, цехів, мануфактур (XVII—XVIII ст.), а згодом і фабричного виробництва (друга половина XIX ст.). Такий шлях був прогресивним: ткацтво спрямовувалося на виготовлення масової продукції, проте воно ще не могло повністю задовольнити існуючий попит. До середини XIX ст. в економіці як усієї держави, так і кожного господарства тканини домашнього виробу посідали провідне місце. їх виготовленням займалися переважно жінки у вільний від сільськогосподарських робіт час. Майже в кожній селянській сім'ї були саморобний ткацький верстат та інше необхідне знаряддя.

Серед продукції саморобного народного ткацтва в Україні відомі не тільки тканини, а й довершені компоненти костюма — запаски, плахти, пояси, хустки та ін. Полотно для натільного чи поясного одягу, тканини для запасок, плахт, спідниць, поясів, сукно для верхнього одягу ткали насамперед для своєї родини, а лише потім на продаж. Щодо районів, розташованих близько від шляхів сполучення, торговельних центрів, то ткацький промисел тут дедалі виразніше орієнтувався на збут. Звідси й більша різноманітність ткацьких виробів, технік, прийомів художнього оформлення тканин.

Саморобні тканини виготовляли з однорідної та неоднорідної нитки, вони були різної товщини, щільності, фактури, кольору й малюнка, що залежало від способу ткання. Матеріал або зберігав природний колір сировини, або фарбувався. Важливою ознакою була ширина тканини, яка впливала на крій одягу.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Компоненти Українського костюма XIX — початку XX ст. Матеріал та його роль у формуванні одягу

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок