Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг

Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг

Назва:
Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
461,91 KB
Завантажень:
43
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Як відомо, поясне вбрання прикривало нижню частину фігури. Його одягали безпосередньо на сорочку, що зумовлювало усталеність та простоту конструкції її нижньої частини. Водночас тісний зв'язок натільного та поясного одягу вимагав суворої відповідності їхніх форм і художнього вирішення.

Чоловічий поясний одяг — це штани різноманітної форми та крою. Про їхнє давнє походження та більш пізнє поширення на території України вже йшлося у попередніх розділах. Додамо до цього той факт, що ще в середині XIX ст. носіння штанів вважалося ознакою зрілості: їх одягали парубки лише після 15 років.

Назви чоловічого поясного одягу українців відбивають його походження. Найдавнішими загальнослов'янськими назвами є гачі (гащі), холошні, ногавиці. За часів Київської Русі такий одяг складався з двох окремих частин: нижньої, що обтягувала ногу, та верхньої, що кріпилася на талії за допомогою шворки. Наприкінці XIX — на початку XX ст. вузькі штани з такими назвами побутували переважно у Закарпатті та інших західних областях.

Народам, котрі заселяли степову частину Східної Європи, здавна відомі й широкі штани — шаровари. Цей термін персидського походження. Старовинні широкі шаровари були близькі за формою до турецьких. У другій половині XIX ст. в Україні вже не траплялися шаровари, які, за образним висловом Т. Шевченка, «мотнею вулицю мели». Однак широкий крій штанів у Східній та Центральній Україні зберігся до кінця XIX ст., поки на зміну їм не прийшли брюки міського крою.

Шили штани з грубого саморобного полотна — дев'ятки чи десятки (причому ширина полотна зумовлювала й ширину штанів) білого кольору, іноді з вибій-частим малюнком у вигляді вузьких поздовжніх синіх або чорних смуг. Зимові штани робили з неваляної білої вовняної тканини. Заможніше населення використовувало покупні тканини — синю китайку, сірий черкасин, казинет тощо.

Основною ознакою крою штанів є спосіб поєднання двох холошів, тобто форма дна. Різновид крою визначався також кількістю швів (тобто шириною штанів та довжиною холошів) та способом утримання на талії — за допомогою очкура, ременя, вшитого пояса тощо.

За способом поєднання холошів можна виділити: штани з ромбоподібним дном (холоші з'єднуються за допомогою вшитої між ними квадратної вставки, складеної по діагоналі); штани з прямокутним дном (холоші зшиваються за допомогою великої прямокутної вставки, складеної навпіл); штани з неглибоким трикутним дном (холоші зшиваються за допомогою невеличких трикутних клинів, що вставлені позаду); штани з неглибоким безклинним дном.

У XIX ст. на території Наддніпрянщини спостерігається перехід від широких шароварів до вужчих штанів. Старовинні шаровари мали короткі холоші та великі прямокутні вставки. Лівобережні (полтавські) штани вирізнялися тим, що їхні холоші з'єднувалися дещо під кутом за рахунок квадратної вставки, складеної по діагоналі, яка таким чином утворювала два клини. Такий тип був поширений і на Поділлі.

Важливою ознакою є й оформлення краю верхньої частини штанів. Він міг бути або просто підігнутим і прошитим у вигляді широкого рубця, в який протягали шнурок або ремінь, або ж закінчуватися вшитим поясом, що застібався на один-два ґудзики чи спеціальною застібкою — гапликом. Причому перший тип (штани до очкура) раніший за другий (штани до тиска).

Локальними ознаками виступають способи носіння штанів і сорочок. На території побутування широких штанів сорочка заправлялася в них. З вузькими штанами сорочку носили навипуск.

В українському жіночому костюмі другої половини XIX — початку XX ст. існувало кілька способів утворення поясного (стегнового) одягу. Згідно з ними можна виділити такі його основні типи: незшитий, що складається з одного чи двох полотнищ (одно- або двоплатовий), частково зшитий розпашний та зшитий глухий. Робили цей одяг переважно з саморобних вовняних, рідше полотняних матеріалів різної якості.

Сорочка та один чи кілька шматків тканини, що охоплювали нижню частину фігури,— архаїчний, спільний для східнослов'янських народів комплекс жіночого одягу. Одним із найдавніших його елементів є незшитий одяг — запаска, яка побутувала майже на всій території України, маючи при цьому локальні варіанти оформлення. Характерні для Середньої Наддніпрянщини запаски являли собою два шматки досить товстого неваляного однотонного сукна різної ширини, частіше чорного та синього кольорів (двоплатова запаска).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Компоненти Українського костюма ХІХ – початку ХХ ст. Поясний та нагрудний одяг

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок