Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Головні убори

Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Головні убори

Назва:
Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Головні убори
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,22 KB
Завантажень:
62
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Перш ніж приступити до цієї теми, слід зупинитися на дівочих та жіночих зачісках, які, до речі, помітно різнилися між собою.

За часів Київської Русі дівчата ходили з розпущеним волоссям, розділеним посередині. Ця традиція протягом століть зберігалася в побуті українських дівчат. Однак для кінця XIX — початку XX ст. це явище вже становить виняток і найчастіше пов'язується з весільною обрядовістю. У цей час найпоширенішою дівочою зачіскою є заплітання волосся у коси.

Для дівчат лівобережної Наддніпрянщини типовим у святкові дні було заплітання волосся в одну косу, яка вільно звисала на спину, а в будень — у дві, що закладалися вінком навколо голови. На Правобережжі і на свято, і в будень дівчата заплітали волосся здебільшого у дві коси, які у свято вільно спадали на спину, а в будень закріплювалися навколо голови. На Полтавщині дівчата інколи заплітали волосся в одну велику і кілька маленьких кіс. Зафіксовані й більш складні види зачісок, наприклад, у зв'язку, коли частину волосся спереду відділяли, розділяли на прямий проділ та напускали на обидва боки чола, утворюючи так звані начоси, кінці яких закладали за вуха. У коси вплітали кісники у вигляді вузенької яскравої стрічки, шнурка, стьожки.

З давніх-давен східні слов'яни накидали на голову дівчині, яка виходить заміж, покривало. Український звичай не заплітати заміжній жінці волосся в коси також дуже давній і сягає, мабуть, тих часів, коли слов'янські дівчата взагалі не заплітали волосся в коси, а, виходячи заміж, просто підбирали його. «Засвітити волосся», тобто ходити з непокритою головою, було великим гріхом для заміжньої жінки навіть на початку XX ст. (за народними уявленнями, простоволоса заміжня жінка накликала неврожай, хвороби та пошесті). Зачіска жіночого волосся у XIX — на початку XX ст. зводилася до простого закручування його у вузол і підтикання під головний убір. Інколи жінки розділяли волосся на дві половини і, скрутивши кожну з них у жгут, намотували на невелике луб'яне кільце — кибалку.

Із глибини віків веде свій відлік і історія головних уборів, які виконували не лише утилітарні, а й більш широкі функції, в тому числі прикрашання голови та всього комплексу вбрання. Проблема їх класифікації дуже складна й до кінця не розв'язана.

Так, Д. Зеленін усі головні убори поділяв на такі типи: рушникові, чепці, шапки та дівочі вінки. К. Мошинський дає іншу порівняльно-класифікаційну схему: перев'язь — пов'язка, чільце — діадема і корона з пір'я. Г. Маслова розподіляє дівочі головні убори на смужки тканини, обручі з твердою основою, вінці, вінки, уплітки, налобники з металевими підвісками; жіночі — на рушникові, кичкоподібні, кокошники, самшури, ковпаки, шапки. У кожному випадку, як бачимо, в основу класифікації головних уборів покладені різні ознаки: матеріал, форма, конструкція тощо.

На нашу думку, успішна спроба в цьому плані належить Я. Прилипку. Він виділяє необхідні для класифікаційного поділу ознаки різних груп головних уборів, знаходить єдину класифікаційну основу для виділення цих груп, підкреслює генетичну послідовність їхнього розвитку. В характеристиці дівочих та жіночих головних уборів ми виходитимемо з принципів саме цієї класифікації.

Стародавні дівочі головні убори, залишки яких віднайдені у слов'янських курганах, були зроблені з тканини або шнурка з нанизаними на них скляними або металевими намистинами чи пластинами. Форми стародавніх головних уборів в основному були такі ж, як" і у XVIII—XIX ст., про що свідчить чимало етнографічних матеріалів.

За способами пов'язування-носіння можна виділити дівочі налобні вінкоподібні головні убори. Вони у свою чергу поділяються на вінки-шнури, вінки площинні та вінки звиті. Матеріали (стрічки, плетені шнури, шовкова тканина, пір'я птахів, штучні та живі квіти), конструкція, форми й техніки виготовлення таких головних уборів були надзвичайно різноманітними.

Поширений тип вінків-шнурів — тоненькі яскраві стрічки, які пов'язувалися навколо голови і закріплювалися ззаду, стримуючи розпущене волосся. За таку стрічку, наприклад, на Чернігівщині з обох боків голови затикали штучні або живі квіти, а на Київщині нашивали задрапіровану різнокольорову тканину, що імітувала плетений вінок. На півдні Київщини був зафіксований дівочий головний убір, котрий являв собою дві зшиті впродовж стьожки, між якими вставлялося зелене хвостове пір'я селезня (інколи таке пір'я опускали у розтоплений віск). Цей елемент дівочого вбрання, який за формою нагадував гуцульське чільце, пов'язувався на чолі нижче вінка з квітів.

За допомогою різнокольорових стрічок-бинд дівчата прикрашали весь комплекс убрання, прикріплюючи їх у великій кількості до стрічки чи вінка на потилиці або пришиваючи до стрічки, яку пов'язували на шиї (Чернігівщина, лівобережна Київщина та Черкащина).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Компоненти Українського костюма ХІХ – ХХ ст. Головні убори

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок