Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини

Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини

Назва:
Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
571,80 KB
Завантажень:
36
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Крій цього вбрання різних статевовікових груп не мав значних відмінностей. Верхній одяг жінок і чоловіків різного віку, молоді та підлітків відрізнявся лише довжиною, кольором, оздобленням чи прикрасами. Складність виготовлення та обробки матеріалів і самого пошиття верхнього селянського одягу в домашніх умовах вимагала колективної праці, що й було причиною розвитку народних промислів, пов'язаних з його виробництвом.

Верхній одяг, як найбільш довговічний і дорогий, старанно зберігався: його зразки і сьогодні можна зустріти навіть у найбільш промислово розвинутих районах Центральної України, хоча й у законсервованому вигляді.

Нагадаємо, що верхній одяг розподіляється на осінньо-весняний та зимовий. В особливу групу слід виділити плащове вбрання, яке вдягали в негоду чи в дорогу поверх перших двох видів.

Через кліматичні умови найбільшого поширення в українців набув осінньо-весняний вид верхнього одягу. Він визначався великою різноманітністю матеріалів, форм, конструктивно-художніх прийомів.

Найбільш архаїчний — глухий — верхній одяг наприкінці XIX — на початку XX ст. в Україні практично не зафіксований (розвитку набув розпашний його варіант). А така давня ознака, як відсутність рукавів, виявилася стійкішою і збереглася у верхньому одязі жителів Карпат. Це старовинні гуцульські плащ-накидка гугля, а також гуня з фальшивими рукавами, яка накидалася на плечі. Сюди належать також і безрукавки з отворами для продівання рук — хутряні кептарі (киптарі), що побутували у гірських районах Західної України, і видовжені керсетки з тканини (Наддніпрянщина) .

Форми верхнього осінньо-весняного одягу з саморобного сукна залежали від типу крою спинки й способу поєднання її з передньою пілкою по лінії плеча.

Виходячи з цих двох визначальних моментів верхній одяг міг бути: прямий; розширений донизу вставними боковими клинами (халатоподібний) та приталений — з невідрізною або частково чи повністю відрізною спинкою. Такий одяг не розрізався по лінії плеча, тобто викроювався з перегнутого полотнища (в перекидку). Найдавніший — прямий — крій зберегли деякі види верхнього одягу аж до початку XX ст.— короткий гуцульський сардак (сердак) та гуня з довговорсового сукна, а також довга гугля без рукавів. Схожими за типом були й чуга та манта; їх використовували як обрядовий одяг і носили наопашки.

Паралельно з прямоспинним розвивався верхній одяг, розширений донизу боковими клинами. Своєю вузькою частиною клини вшивалися по боках у пройму і створювали більшу об'ємність одягу, завдяки чому його можна віднести до халатоподібного типу. Оскільки цей тип крою з часом замінили більш розвинуті форми, на певній стадії він також виступав як архаїчний і в розглядуваний період законсервувався в одязі, що носили поверх інших видів,— плащовому. Одна з назв такого типу одягу — опанча — має, очевидно, загальнослов'янське коріння і пов'язана з терміном «япончица», згаданим у «Слові о полку Ігоревім».

Дуже поширений в Україні плащовий халатоподібний одяг шився частіше з одного або двох перегнутих по плечах довгих полотнищ домашнього сукна гіршої якості, чорного або сірого кольору. Застібок цей одяг не мав, а підперізувався поясом; до невеликого коміра або горловини пришивався прикрашений вишивкою та обшивками капюшон (відлога, затулок, кобка, каптур, бородиця). Одяг такого типу з великим виложистим коміром називався на Наддніпрянщині халатом. На лівому березі переважала назва сіряк (із сірого сукна), на правому — кобеняк; по всій Україні побутував термін керея. Подібні форми були характерні для повсякденних і святкових довгих сердаків Прикарпаття, подільських гуньок, південноукраїнських свит-польок та кирейок.

Значного розвитку у центральних районах України XIX ст. набули різні види приталеного верхнього одягу з саморобного сукна. їхні ранні форми зберігали верхню частину прямоспинною, а нижня розширювалася за допомогою клинів, що вшивалися по боках від лінії талії. Звужений у талії, невідрізний, розширений донизу двома клинами крій притаманний старовинним українським свитам до двох вусів Наддніпрянщини, свитам-латухам та сштам-куцанам Полісся, кабатам Західної України, які побутували ще на рубежі XIX—XX ст. Для цього одягу характерні об'ємність, опуклість за рахунок клинів (опуклих вусів), які іноді закладалися у кілька зборів.

Подальше розширення нижньої частини невідрізного в талії одягу привело до появи приталеної (під стан) багато-клинної свити, поширеної на значній території України. Попервах вшивали третій клин (свита до трьох вусів), а згодом цей крій удосконалився завдяки розрізанню спинки по вертикалі до пройми. Кількість клинів збільшилася, й відповідно зросло число швів. Трикутні або трапецієподібні клини замінювалися глибокими, часом подвійними зборами, що викликало зміну силуету. Шилися такі свити з білого або сірого сукна, довжиною до колін і нижче. На Полтавщині цей одяг називався свитою, юпкою, на півночі Київщини — куциною.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Компоненти Українського костюма ХІХ ст. – початку ХХ ст. Верхній одяг із тканини

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок