Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Історико-культурний зміст і значення Реформації

Історико-культурний зміст і значення Реформації

Назва:
Історико-культурний зміст і значення Реформації
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,78 KB
Завантажень:
38
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Найважливішим етапом в культурно-історичному розвитку Європи стала Реформація — широкий релігійно-ідеологічний і соціально-політичний рух, що почався в першій чверті XVI ст. в Німеччині і був спрямований на перетворення і виправлення християнської релігії, що склалася в формі католицького віросповідання. Будучи за формою і змістом проявом крайнього морального обурення ідеологією і практикою католицької церкви, протиставленням їй свого розуміння християнського вчення, Реформація по своїй сутності стала першим рішучим виступом буржуазії проти середньовічних феодальних порядків. За допомогою перетворення християнської релігії, зміни свідомості і внутрішнього світовідчування людини вона дала могутній поштовх розвиткові нових, капіталістичних суспільних відносин. Безпосереднім зримим результатом Реформації стало відпадіння від католицизму третього різновиду християнського віросповідання — протестантизму, обмеження всевладдя католицької церкви на чолі з папою і взагалі обмеження домагань будь-якої церкви на владу і могутність. Найбільшими протестантськими конфесіями стали лютеранство, кальвінізм, англіканство і цілий ряд протестантських сект — баптисти, методисти, адвентисти тощо.

В той же час дійсний зміст руху Реформації, як і його об'єктивні результати були приховані від свідомості не тільки його рядових учасників, але і натхненників-ідеологів, що ставить перед історичною наукою проблему виявлення справжнього значення Реформації для культурно-історичного процесу.

Хронологічно Реформація збігається з останнім періодом епохи Ренесансу і являє собою якби завершення цього героїчного часу найбільшого прогресивного перевороту з усіх, пережитих людством. В той же час історичне значення епохи Ренесансу значною мірою зв'язують з ідеологією і художньо-естетичною практикою гуманізму, який проголосив велич і достоїнство людини, її красу і досконалість, і утвердив непорушність прав людини на щасливе життя, розумну творчу діяльність. Гуманісти підкреслили самоцінність людської особистості, незалежність достоїнства особистості від походження і родовитості, здатність людини до постійного вдосконалення і впевненість в її безмежних можливостях. Гуманісти сприймали людину як найбільш прекрасний і досконалий твір Бога, розглядаючи біблійний вираз «за образом і подобою» як підставу для поширення на неї творчих функцій, бачачи її призначення на Землі в активній творчій дії, пізнанні і перетворенні світу, в оздобленні його своєю працею, розвитку мистецтв, наук і ремесел.

І от цій величі і обожнюванню людини Реформація протиставила ідею повної її нікчемності перед особою Бога, оптимістичному і життєрадісному світовідчуванню, здатності насолоджуватися красою природи і радостями життя — суворий дух добровільного самообмеження і самодисципліни. Звеличення могутності людського розуму і сили пізнання наштовхується на протестантське презирство до «міркування» і абсолютна довіра до віри, що доходить до прямого обскурантизму (мракобісся і ненависті до науки), яскравим прикладом якого стало спалення Ж.Кальвіном іспанського гуманіста Мігеля Сервета (1553). Та і самі діячі Реформації були в основному вихідцями з народу, що розвинули свої здібності завзятою працею і цілеспрямованістю, фанатично тверді в своїй вірі і протилежні гуманістам Ренесансу, прекрасно освіченим аристократам, знавцям філософії, поезії і вільних мистецтв.

Так чи є що-небудь спільне між гуманістичною культурою епохи Ренесансу, що утверджувала велич людини і залишила прекрасні пам'ятки мистецтва, неперевершені зразки досконалості в літературі, живопису, скульптурі, і реформованим християнським гуманізмом, в лоні якого зародився новий тип особистості, новий спосіб світовідчування і всієї мотивації життєдіяльності людини? Між світською елітарною культурою і новим способом релігійного світогляду?

Попередня відповідь на ці питання полягає в тому, що це дві, — світська (гуманізм) і релігійна (Реформація), — форми нової культури епохи Ренесансу — а саме, культури ранньобуржуазного суспільства, що протистоїть культурі феодального суспільства, яка втрачає історичне виправдання. Їх загальною історичною основою стало визрівання в надрах феодалізму, з його переважно аграрним натуральним виробництвом, заснованим на особистій залежності і примусі до праці, нових і більш ефективних форм організації суспільного виробництва. Феодалізм, що проіснував в Європі більше тисячі років, заснований на земельній власності, абсолютній перевазі сільського господарства і села над містом, на натуральному виробництві цілком залежних від земельного власника селян, характеризувався надзвичайною стійкістю і стабільністю. Однак вдосконалення знарядь праці і розвиток спеціалізації в їх виготовленні привели до появи ремісничого виробництва і відхожих промислів, а з ними і відокремлення ремісничого виробництва від землеробства, і зародження безлічі нових поселень і посадів — прообразів майбутніх міст як центрів нової, міської культури.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Історико-культурний зміст і значення Реформації

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок