Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Естетика в духовному житті України

Естетика в духовному житті України

Назва:
Естетика в духовному житті України
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
10,14 KB
Завантажень:
180
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Наприкінці XVIII – на початку XIX ст. естетика посідає визначне місце в духовному житті України.

Якщо певні досягнення української естетики XVII–XVIII ст. були пов'язані з діяльністю Києво-Могилянської академії, то на межі XVIII–XIX ст. важливу роль у теоретичному житті починають відігравати Київський, Харківський та Львівський університети, а також українські професійні театри, музика, живопис.

Серед представників Києво-Могилянської академії звертає на себе увагу непересічна постать ГЕОРГІЯ ЩЕРБАЦЬКОГО (1725 – рік смерті невідомий). Після закінчення Академії він викладав у її стінах філософію, поетику, риторику. Великою популярністю користувалася написана Щербацьким п'єса «Трагедокомедия, на-рицаемая Фотий, т. е. об отступлении западной церкви от восточной». Побудована на виявленні конфлікту між православ'ям та католицизмом, п'єса Г. Шербацького розробляла складний жанр трагікомедії. Автор також намагався широко використовувати міфологічні мотиви для розкриття конкретних реальних позицій.

Одним з найяскравіших представників українське^ філософії та естетики XVIII ст. був, безперечно, Г. С. Сковорода. Його естетика

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ – непересічне

явище української духовної культури XVII–XVIII ст. Заснована у 1632 р. майбутнім митрополитом київським Петром Могилою, вона започаткувала розквіт наукової діяльності в Україні, стала виразником національної свідомості українців. До визначних діячів Академії належали Інокентій Гізель, Георгій Кониський, Амвросій Дубневич, Георгій Щербацький, Лазар Баранович та ін.

органічно поєднана з етикою, де віддається перевага передусім почуттям моралі, а саме – пошукам добра, дружби, взаєморозуміння. Сковорода пов'язує морально-естетичний світ людини зі ступенем її «осердеченості». «Серце», «сердечність» у поезії філософа звільняються від свого біологічного значення і набувають значення морального, стають символом людяності. Серед естетичних категорій, які привертають увагу філософа, особливого значення набуває категорія «гармонія». Г. Сковорода перебував під значним впливом ідей Платона, намагаючись наслідувати навіть форму його філософії – діалоги.

Поміж робіт Сковороди особливе естетичне навантаження мають «Сад божественных пісней» (1753–1785), «Наркісс» (1769–1771), «Разговор пяти путников о истинном щастіи в жизни» (1773) та ін.

Поняття «серце'», «сердечність», «осердеченість», які глибоко вивчалися Г. Сковородою, знайшли творче втілення у роботах П. Д. ЛОДІЯ (1764–1829) – українського просвітителя, філософа, юриста. Він намагався обгрунтувати ідею «научування серця», яка, на думку дослідників, віддаляла український класицизм від європейського, а пізніше «серце» стає центральною організуючою категорією романтизму.

СКОВОРОДА

ГРИГОРІЙ САВИЧ

(1722–1794) –

народився у козацькій родині і з 12 років почав навчатися у Києво-Могилянській академії. У її стінах з короткими перервами він провчився до 1753 р. Важливим для Сковороди був 1770 р., який він вважав роком внутрішнього містичного «просвітлення». З цього року Сковорода присвячує себе пошукам духовної істини.

П. Лодій заслуговує на увагу не лише як інтерпретатор естетичних ідей Сковороди, а й як самостійний дослідник теоретично перспективних ідей. Серед них слід зазначити розробку поняття «досконале» і його трансформацію у визначення краси. На думку Лодія, «досконалість – це узгодженість речі в єдиному, тобто в меті», а «началом досконалості» і є та мета, для досягнення якої в «сущому все узгоджується». Поняття «краса» і «потворність» визначаються через почуття, силу їх переживання людиною. Отже, «краса – це досконалість переживання пізнаваного», а «потворність є недосконалість почуттів при сприйманні пізнаваного».

Яскраво виражену естетичну спрямованість мали роботи М. О. Максимовича. Він перший в українській теорії обгрунтував поняття «народність», пов'язуючи його з «усною словесністю» народу. М. Максимович досить високо цінував добу Просвітництва за ідеї освіти, культури, які ця доба проголошувала. Серед видів і жанрів мистецтва вчений вирізняв поезію, зокрема ті надбання, які мало вже «Слово про Ігорів похід». На його думку, саме історична поезія значною мірою відбиває національну свідомість. Теоретик високо цінував саме фольклористику, і поступово в його роботах відбулася естетична переакцентація з культурних орієнтирів писемної літератури на народнопоетичну. Постійно проносячи цю ідею, він надавав їй вагомості, обгрунтував і зробив складовою концепції народності.

МАКСИМОВИЧ

МИХАЙЛО

ОЛЕКСАНДРОВИЧ

(1804–1873) –

український історик, філолог, природодослідник. Автор праць з археології, історії, географії України VI–XVIII ст. Перший ректор Київського університету.

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ – заснований 1834 р.

З 1939 р. носить ім'я Т. Г. Шевченка

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Естетика в духовному житті України

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок