Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Живопис

Живопис

Назва:
Живопис
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
43,42 KB
Завантажень:
829
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.2


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Живопис – вид образотворчого мистецтва, специфічною особливістю якого є відтворення художніх образів на площині.

Відображаючи на полотні навколишній світ, художник виражає своє ставлення до нього, що дає підстави мистецтвознавцям визначити манеру і стиль живописця і оперувати поняттями «світовідчуття митця», «колористична палітрам та ін.

Існує значна кількість різновидів техніки живопису: фреска, мозаїка, олійний розпис, тампера, акварель, пастель тощо.

Фреска – живопис водяними фарбами по вологій штукатурці. Це дуже складний вид живописної техніки, оскільки він передбачає швидкість малювання і високий професіоналізм митця. Виправити вже намальоване неможливо: водяні фарби миттєво висихають, а багатошаровість у фресковому живописі заборонена.

Яскравими взірцями цього різновиду живописного мистецтва є відомі фрески Софійського собору у Києві, «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі у церкві Санта Марія делле Граціє в Мілані та «Страшний суд» Мікеланджело у Сікстинській капелі у Ватикані.

Мозаїка – різновид живопису, який грунтується на своєрідному принципі «моделювання» з шматочків природного каменю чи кольорового скла – смальти, що скріплюються між собою за допомогою в'язкої сполуки. Так виникає зображення – мозаїчне панно.

Фресковий і мозаїчний живопис використовують переважно для оздоблення інтер'єрів культових споруд (всесвітньо відоме панно «Марія-Оранта» у Софійському соборі у Києві).

Олійний розпис – різновид живопису, який активно спирається на принцип «багатошаровості», що дає змогу створити фактурність зображення. Він набув значного поширення на межі XIV–XV ст. у країнах Західної Європи. Фарби, основу яких складають рослинні олії, під час висихання іноді темніють, що пов'язано з кольоровими особливостями грунту. Здебільшого це трапляється з темногрунтовими

191

полотнами, тоді як білий грунт дає можливість зберегти кольорове багатство.

Тампера – різновид живопису, назва якого походить від назви фарби. Основу фарби складає яєчний жовток. В основному цю технологію використовували іконописці, малюючи на спеціально заґрунтованих дерев'яних дошках. У подальшому тамперою писали і на полотні, спираючись на принципи олійного живопису.

Акварель – різновид живописного мистецтва, яке використовує водяні фарби. Специфічною особливістю акварелі є її здатність до «кольорової асиміляції». Акварельна технологія передбачає малювання на папері, який може бути сухим і вологим.

Пастель – це малюнок, виконаний кольоровою крейдою. Як і акварельний живопис, пастель часто ототожнюють з графікою, її характерною особливістю є здатність створювати відчуття оксамитовості зображуваного.

Витоки мистецтва живопису сягають у глибину століть – у доісторичний період людської цивілізації. Вони пов 'язані з так званим печерним розписом, зразки якого було знайдено у печерах Ласко та Кастільо (Франція), а також з кольоровими зображеннями тварин на скелях Скандинавії, плато Тассилі (Африка}, капової печери (Урал}. Саме з цих наскельних малюнків і починається формування жанрово-родової специфіки майбутнього мистецтва живопису.

Необхідно наголосити, що доісторичний печерний, а згодом і давньоєгипетський настінний розпис ніс важливе смислове навантаження, адже картина являла собою своєрідне оповідання, що складалося з кількох малюнків, пов'язаних між собою. Отже, для давнього художника, який ще не володів законами перспективи, малюнок виконував певну знакову функцію. Ця сама тенденція мала свій розвиток у мистецтві давньогрецького вазопису, коли на поверхні старовинних амфор та інших посудин зображувалися фрагменти давньогрецької міфології та історії.

Розвиток живописного мистецтва середньовіччя передусім пов'язаний з розквітом іконопису. На зміну чуттєвим образам античного мистецтва прийшли релігійно-канонізовані зображення, що водночас вражали своєю духовно-психологічною насиченістю. Серед видатних

192

представників мистецтва іконопису слід назвати імена ФЕОФАНА ГРЕКА (бл. 1340 – після 1405) та АНДРІЯ РУБЛЬОВА

(бл. 1360 – після 1430), у творчості яких домінувало ісихастичне начало: поєднання зовнішнього та внутрішнього, але насамперед художників цікавило відображення внутрішнього світу людини. Це відповідало їх власному світовідчуттю.

Нову добу у розвитку мистецтва живопису пов'язують з XIV–XVI ст., які принесли з собою нові теми, нові форми, нові художні образи. Творчі пошуки митців цього періоду стимулювала антична спадщина, і вони намагалися відновити у своїх творах її основні принципи. Саме тому мистецтво цього періоду, батьківщиною якого стала Італія, отримує назву Ренесанс – Відродження.

В епоху Відродження розпочинається складний, але надзвичайно цікавий процес взаємодії науки і мистецтва. Вивчення законів перспективи, оптики, анатомії сприяло розвиткові творчих пошуків художників. Можна твердити, що проблема дифузії науки і мистецтва, витоки якої пов'язані з добою античності, в епоху Відродження виходить на принципово новий щабель.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Живопис

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок