Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Естетика Візантії

Естетика Візантії

Назва:
Естетика Візантії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,77 KB
Завантажень:
139
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Розвій візантійської естетики пов'язаний з IV–VI ст. Спираючись на надбання естетики античності, зокрема на основні ідеї неоплатонізму Плотіна, візантійська школа набула рис самобутності й оригінальності. Згодом саме естетика Візантії становитиме основу середньовічної естетики і активно впливатиме на художню культуру Київської Русі, Європи, Грузії, Вірменії.

Неоплатонізм – філософське вчення, яке склалося у III ст. і активно розвивалося до VI ст. Неоплатонізм – це спроба реставрації античної філософії і грецької міфології. Засновником цього напряму був римський філософ Плотін (III ст. н. е.}, який намагався об'єднати у новому філософському вченні ідеї Платона. Арістотеля та піфагорійців.

Естетичну проблематику послідовно розробляли Григорій Нись-кий, Іоанн Златоуст, Псевдо-Діонісій Ареопагіт. Зазначимо, що їх цікавили не лише проблеми краси і прекрасного – вже традиційні для естетики того часу, а й проблеми образу, символу, значення слова, його внутрішній зміст. Особливу увагу вони приділяли аналізові ролі кольору, звуку в становленні художньої цінності твору мистецтва.

Визначивши бога як джерело краси, візантійці розробляють ідею універсуму – системи образів, символів, знаків, які пов'язують людину з богом. Наголос при цьому робився передусім на чуттєвій природі людини, яка повинна мати високий рівень розвитку культури сприймання кольору, звуку, відчуття форми предмета. На думку ПСЕВДО-ДЮНІСІЯ АРЕОПАПТА (V чи поч. VI ст.), передача «вищого знання» – від бога до людини – відбувається через «світлодаян-ня» – чуттєві символи, певні зображення, музичні звуки, мелодії, кольорові поєднання. Саме вони формують мистецький твір, і окремим особистостям властиве «бачення», тобто вміння дешифрувати світлові імпульси. Краса як причина гармонійності всього існуючого в світі абсолютно трансцендентна (від лат. ігапзсепсіепз – той, що виходить за межі).

Серед візантійських теоретиків привертає увагу постать ІОАН-НА ДАМАСКІНА (675–753), який відомий насамперед як релігійний діяч, борець за незалежність церкви від держави і водночас як письменник, автор нарисів з філософії, риторики, мистецтва. Йому належить робота «Про дев'ять муз і сім вільних мистецтв», в якій він, по суті, намагався побудувати приблизну структуру видів мистецтва і видів творчої діяльності людини. До перших він відносить іконопис і музику, до других – риторику і граматику. Силою, яка стимулює мистецьку діяльність, Дамаскін вважав красу. Сама краса, як і безпосередньо творчий процес у мистецтві, має, на його думку, божественну обумовленість.

Драматично складається доля візантійської естетики в XIII– XV ст. – періоді зіткнення гуманістичних ідей з реакційно-містичною школою ісихастів.

Ісихазм (від грец. Некуспіа) – спокій, мовчання, зреченість. У широкому значенні ісихазм – це етико-аскетичне вчення про шляхи єднання людини з богом через «очищення серця» сльозами і самоконцентрацію свідомості.

ГРИГОРІЙ ПАЛАМА (1296–1359), який очолював візантійських ісихастів, наполягав на «звільненні від пізнання», пропагував ідею примату внутрішньої свідомості, їсихасти пропагували аскетизм, свідоме зречення життя. Єдиними можливими формами пізнання проголошувалися молитва, релігійно-містичне споглядання. Щодо конкретної людини, то її ісихасти орієнтували на повну покору богу. їсихасти, спираючись на постулати свого вчення, гальмували розвиток візантійської культури.

Особливе місце в естетиці Візантії займає розробка естетико-мистецтвознавчих функцій ікони та правил зображення бога. Для вирішення цієї проблеми вводяться такі поняття, як «канон», «умовність», «лаконізм», «декоративність», а мистецтвознавчий аспект починає переважати у розумінні предмета естетики.

§ 7

ЕСТЕТИКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Київська Русь охоплює складний історичний період між IX–XIII ст. У 882 р. дві великі східнослов'янські держави Куявія та Славія об'єднуються в одну – Київську Русь. Проте остаточно процес об'єднання слов'янських племен в єдиній державі завершується лише в Х ст., коли до Київської Русі приєднуються землі кривичів, в'ятичів, радимичів і східних сіверян.

Становлення естетичних уявлень Київської Русі обумовлене передусім міфопоетичною свідомістю давнього слов'янства, своєрідним «творчим діалогом» цієї свідомості з візантійським християнським світоглядом. Цей діалог дослідники називають «двовір'ЯМУ> і, спираючись саме на цю самобутню ситуацію, утверджують специфіку діалогу культур, діалогу язичницької і християнської свідомості.

Х–XII століття – це час розвою Київської Русі. Естетичні ідеї цього періоду відбиті у філософсько-богословських текстах «Ше-стиднева» Іоанна Дамаскіна, Ізборниках 1073 і 1076 рр. та ін.

Слід зазначити, що Ізборник 1073р. вважається найдавнішою датованою збіркою, яка містить близько 380 статей з філософії, історії, географії, медицини, написаних щонайменше 40 авторами. Дослідники вважають, що Ізборник використовувався і як підручник для дітей, а це обумовлювало необхідність аналізувати питання виховання і етикету.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Естетика Візантії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок