Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки

Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки

Назва:
Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,97 KB
Завантажень:
40
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Вступ

Просвітництво – епоха яка охвачує ХVII – XVIII століття. Перші два десятиріччя ХVII ст. – це час могутніх козацьких повстань, які показали сучасникам впливовість і державотворчі можливості української козаччини, час особливо активної боротьби козаків як захисників південних степових кордонів України і одночасно це доба важливих реформ релігійного життя, формування таких нових громадських структур, як братства, виникнення нових типів навчальних закладів, небаченого раніше пожвавлення літературного життя, нових культурно-релігійних ініціатив представників різних конфесій, в тому числі православних, католиків, протестантів. Сформований у ті роки союз православних церковних і культурно-освітніх діячів з політичним проводом козаччини зробив можливим такий важливий успіх, як відновлення в 1620р. православної ієрархії всупереч волі польського уряду і всіх панівних структур тодішньої польсько-шляхетської держави. Рух, що почався як культурно-освітній і релігійно-реформаційний, набрав значною мірою політичного характеру. Політичний успіх став можливим завдяки попередньому культурно-ідеологічному рухові і став важливим чинником піднесення культури. Періодові властиві певні риси революційності, рішучого розриву з традицією, творення нових, небачених раніше, структур і установ. Невипадково саме перелом ХVІІ ст. був часом найбільшої інтенсивності в Україні рефромаційних рухів як сприйнятих із Заходу і частково зі Сходу, так і витворених на місцевій основі; одночасно саме тоді в українській культурі найпомітнішими стали складники, що заслуговують на назву ренесансних або принаймні таких, що дуже подібні до ренесансних, і становлять своєрідну українську аналогію до ренесансних явищ у західній культурі.

Чи неголовним наслідком активності релігійних реформаторів було те, що вони стимулювали активність традиційних церков на ниві релігійно-організаційній та освітній. Поділ Київської метрополії на дві – православну й унійну –сприймався сучасниками і наступними поколіннями як національна трагедія, і справді, в ході збройних конфліктів цей розкол призводив до фанатизму, навіть кровопролиття. І все ж єдність обряду, спільність старокиївської церковної традиції вберегли український народ і українську культуру від розколу. Попри всі негативні наслідки конфесійної боротьби, змагання між релігіями і обрядами стало теж стимулом до активізації зусиль на ниві шкільництва, друкарства й науки, сприяло пожвавленню богословської думки. Важливо при цьому підкреслити появу у творах окремих визначних українських діячів обох "грецьких" конфесій добре обґрунтованих концепцій про єдність основних засад християнства як підставу для об’єднання церков. Однак у тодішніх умовах, коли релігійна полеміка пов’язувалася не завжди слушно, з гострими політичними суперечностями, проекуменічні ідеї не сприймалися більшістю репрезентантів тодішніх політичних та церковних еліт.

Дальші десятиріччя, з 20-их рр. ХVII ст. і до 1648р., були часом пожинання плодів попередньої активності, в деяких сферах – вимушеного відступу, в інших – дальшого розвитку культури та освіти, успішної консолідації українських церков – православної і, до деякої міри, греко-католицької. Нова православна ієрархія, не визнана польським урядом, була змушена спиратися на підтримку козацтва, хоч вже з середини 20-их рр. наполегливо домагалася легалізації. Цей період був менш революційним, менш новаторським, а якщо й спостерігаються нові явища, то вони, в першу чергу, зводилися до процесів у православній церкві, подібних до контрреформації у Західній і Центральній Європі. У наступний період, зокрема в 30-ті і 40-ві рр., культура росте вшир, але має місце, як це було й в інших країнах, також певне повернення до середньовічної ментальності й традицій. Втім саме це властиве добі бароко – відродження середньовічної ментальності в поєднанні із засвоєнням деяких здобутків ренесансу і реформації з новими, специфічно бароковими явищами, тими, що виникли на ґрунті окресленого синтезу, і цілком новими.

Просвітництво і релігія: суперечності та стосунки

Для значної частини української (а також білоруської) шляхти належність до православної церкви була невід’ємним атрибутом способу життя. Такий висновок впливає, зокрема, зі змісту шляхетських заповітів, тобто документів, які адекватно відображали духовні орієнтації шляхти.

В українських та білоруських етнічних землях у ХVІІ ст. виникла низка кальвіністських (протестантських) шкіл, друкарень, культурно-освітніх центрів.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: Просвітництво та релігія: суперечності та стосунки

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок