Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Церква і духовна культура в Україні на кінець XVII - XVIII ст.

Церква і духовна культура в Україні на кінець XVII - XVIII ст.

Назва:
Церква і духовна культура в Україні на кінець XVII - XVIII ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
17,18 KB
Завантажень:
125
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 
План
Вступ
1. Знищення незалежності Української Церкви
2. Знищення соборності Української Церкви
3. Знищення національних меншостей Української Церкви
4. Переслідування українського духовенства
5. Русифікація Київської Академії. Запровадження російської
вимови до Української Церкви
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Історична традиція й канонічне право говорити про незалежність Української Церкви, бо, скажемо, Церкви Константинопольська, Антіохійська, Олександрійська, Єрусалимська не втратили своєї автокефалії, хоч їхній край опинився з часом у зовсім інших політичних умовах.
Кожна православна церква в своїй основі є церква національна. Найголовніша незмінна основа кожної церкви — Св. Письмо, а канони, особливо другорядні, кожна церква сприймає по-своєму. Через це кожна православна церква виробила собі дуже багато своїх окремих церковних звичаїв, наприклад у богослужіннях, требах, святах, церковному житті й т. ін. Усе це мала й наша Церква як Церква незалежна, і все це нищив нам неканонічний Святійший Синод.
Велику сатисфакцію за цю грубу неканонічну кривду Українській Церкві дав Царгородський патріарх Григорій, що в томосі (грамоті) Вселенської Патріархії від 13 листопада 1924 р., підписаному ним та 12 східними митрополитами, про автокефалію Православної Церкви в Польщі написав таке: «В історії написано, що перше відділення від нашого престолу Київської Митрополії та православних митрополій Литви й Польщі, що залежали від неї, й приєднання їх до Святої Московської Церкви відбулося цілком не за приписами канонічних правил, а також не було додержано всього того, що було встановлене про повну церковну автономію Київського Митрополита, що носив титул екзарха Вселенського Престолу».
1. Знищення незалежності Української Церкви
Українська Церква тільки номінально залежала від Церкви Царгородської, але фактично вона була незалежна. На це вплинули такі причини: давній переказ, що Українську Церкву заснував ще Андрій Первозванний, цебто що ця Церква була апостольська; Церква ця була найстарішою на Сході слов'янства; величезні простори її території говорили за те ж; нарешті, далека відстань від Царгорода робила залежність від нього фіктивною.
Звичайно, Москва не могла погодитися на незалежне становище Української Церкви, а до того й домінуюче на Сході. Митрополит Гедеон Четвертинський 8 листопада 1685 р. присягнув на вірність московському патріархові, і з цього й розпочалося знищення незалежності Української Церкви. Стародавній титул Київського митрополита був: «Митрополит Киевский и всея Руси» (десь з X віку), а пізніше: «Митрополит Киевский, и Галицкий, и всея России», і він сильно муляв очі й Московському патріархові, й Московському урядові, а тому вони завзялися знищити цього титула. На митрі митрополита Гедеона, яку йому видали в Москві, ще було написано: «Митрополит Киевский, и Галицкий, и всея России», але вже 27 січня 1688 р. Гедеонові наказано підписуватися «Митрополит Киевский, и Галицкий, и Малыя России». А пізніше, 1721 р., цар Петро І наказав Київському митрополитові зватися тільки архієпископом, що продовжувалося аж по 1743 р., коли знову милостиво повернено титула митрополита. А 1767 р. й це видалося занадто великим: наказано надалі зватися лише: «Митрополит Киевский и Галицкий».
Київський митрополит віддавна був «екзархом вселенського трону», і цей титул відразу відняли від митрополита Гедеона, хоч за оставлення цього титулу сильно просив навіть гетьман Самойлович. Цей власне титул був потрібний Київському митрополитові особливо через те, що православна церква в Польщі підлягала йому, а з утратою титулу екзарха ця залежність могла захитатися.
Отак Москва знищила незалежність Української Церкви. Це був акт грубо неканонічний, бо він порушував 34 апостольське правило, що наказувало: «Єпископи кожного народу повинні знати першого поміж себе й шанувати його як голову». Грубо порушував і 8 правило III Всесвітнього Собору, що заповідає: «Хай ніхто з боголюбних єпископів не поширює влади на іншу єпархію, що давніше та спочатку не була під рукою його чи його попередників.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 



Реферат на тему: Церква і духовна культура в Україні на кінець XVII - XVIII ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок