Головна Головна -> Реферати українською -> Культура -> Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст

Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст

Назва:
Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
8,19 KB
Завантажень:
61
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 
Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст

Почуваючи себе упослідженою, православна церква спершу не відважується приймати ті форми культури, які наближували б її до того культурного кола, звідкіля йшла небезпека втрати ідентичності. Ситуація почала змінюватися на краще, коли православні усвідомили, що не збережуть своїх позицій без реформи церковного життя і оновлення культури. Рух за віднову своїх прав став можливим на базі розвитку економіки, соціальної та політичної активізації міщанства, частини шляхти, а згодом і козацтва. Боротьба за національно-релігійні права, яка пожвавилася у останніх десятиріччях XVI і на самому початку XVII ст., супроводжувалася спалахом культурної творчості.

В умовах іноземного поневолення надзвичайно важливо, зберігаючи національну культурну ідентичність, підтримувати державницькі традиції. Крім духовенства, носіями їх виступала православна шляхта. Так, ще на початку XVII ст. українські книжники вважали князя Костянтина Острозького продовжувачем справи Володимира Святого і Ярослава Мудрого. Князі Четвертинські, хоч і служили Речі Посполитій, пишались своїм походженням від Рюріковичів і сприяли відновленню української православної ієрархії. Цілком природно, що на деякий час культурне життя активізувалося саме на тих українських та білоруських землях, де впливовими залишалися православні настрої.

Острозька школа стала першим навчально-науковим закладом, який поставив завдання, не відходячи від засад грецького і східного обряду, скористатися і з досягнень західно-європейського шкільництва. Сучасники називали цю школу академією або тримовним ліцеєм (licaeum trilingue), і це дуже знаменно. Досить характерно, що в період національно-релігійного відродження українські j освітні діячі дбали як про впровадження в освіту латинських 1 зразків, так і про свідоме культивування церковнослов'янської і «руської» мов. Особливе значення для утвердження нормалізованого варіанта церковнослов'янської мови мала славетна «Острозька Біблія», відредагована українськими книжниками з Острозької академії і надрукована Іваном Федоровим.

Поряд з переписуванням і друкуванням церковнослов'янських текстів і підготовкою нових перекладів на церковнослов'янську мову, діячі Острозької академії перекладали літургічні та богословські книги на «руську» книжну мову.

Кількість і політична вага української шляхти теж катастрофічно зменшувалась. В таких умовах ініціативу культурно-національного відродження перейняли братства міщан, спершу в великих містах Галичини, а згодом і в інших регіонах України. Так, на нову хвилю утисків міщани Львова в середині 80-х років XVI ст. згуртувалися навколо Успенського братства, яке з доброчинного об'єднання парафіян перетворилося в осередок національного | суспільно-політичного і культурного руху. З часом виникли братства і в інших містах.

Братства, хоча і засвоїли західноєвропейські організаційні /зразки, склалися у принципово новий тип суспільної організації, які увібрали риси реформаційного руху та участь в боротьбі за національно-політичні й станові права й національну культуру. Представники усіх львівських братств підписали зобов'язання «одностайне, вірне, а недоступне... стояти, не щадячи маєтностей, часу і самих себе». Було вирішено кожного, хто був проти «зачатої справи», вважати відступником і «з таким не обідовати, не їсти, не пити».

Майже одночасно з відкриттям школи члени Львівського братства зайнялися фундацією друкарні, викупивши заставлені у лихваря верстати Івана Федорова. Додавши деяке нове обладнання, налагодили діяльність друкарні, яка діяла з невеликими перервами аж до скасування братства в 1787 р.

Братська друкарня дала поштовх широкому розвиткові друкарства в Україні, переважно в Галичині і Волині. У 1604- 1606 pp. спершу в Стрятині (поблизу Рогатина), а згодом у Крилосі (поблизу Галича) діяла друкарня Федора та Гедеона Балабанів, у якій працював Семен Будзина.

Отже, у першій половині XVII ст. працював цілий ряд друкарень, кожна з яких зробила свій внесок у поширення книжкової справи. Всім їм доводилося діяти в умовах національно-релігійного гніту, зазнавати репресій з боку державної та церковної влади.

В умовах посилення національного гніту у західноукраїнських містах провідну роль в культурному житті знову відіграє Духовенство, зокрема Київська митрополія та Києво-Печерська лавра. Це було виявом конрреволюційного руху, який а той час утвердився і в ряді європейських країн. В Україні виразником таких тенденцій став Петро Могила (3 1627 р. архімандрит Києво-Печерської лаври, а з 1632 - митрополит).

Як і тогочасні європейські університети, Києво-Могилянський колегіум мав у своєму підпорядкуванні школи, що працювали за його програмою: у Вінниці (заснована 1634 р.; в 1639 р. перенесена до Гощі, де раніше діяла аріанська школа); у Кременці (відкрита в 1639 р. за участю фундаторів Кременецького братства Лаврентія Древинського та Данила Малинського).

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2 



Реферат на тему: Державність і культурні традиції у XVII-XVIII ст

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок