Головна Головна -> Реферати українською -> Державне регулювання -> ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

Назва:
ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,89 KB
Завантажень:
72
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
УДК 328.126
Ю. Д. ДРЕВАЛЬ
ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ
Розглянуто питання статусу парламентської опозиції. Сформульовано й обґрунтовано авторське тлумачення її інституалізації. Доведено, що інституалізація парламентської опозиції має базуватись на гармонійному поєднанні нормативних і суто політичних складових.
The question of parliamentary opposition status has been considered. Author's interpretation of its institutionalization has been formulated and substantiated. It has been proved that the institutionalization of parliamentary opposition should be based on harmonious unification of statutory and exclusively political constituents.
Спектр діяльності основних політичних сил фокусується у представницьких законодавчих зібраннях, парламентах. Засобом демократичних виборів соціальна і політична фрагментація уособлюється кандидатами в депутати (особисто чи партійними структурами) й у разі їхньої перемоги переноситься до парламентів. Характер підготовки й особливо прийняття парламентських рішень (як правило, більшістю голосів) зумовлює представників різних політичних сил консолідуватися, об'єднуватися навколо спільних принципів та програм.
Одна чи декілька політичних сил залишаються поза владною коаліцією. Такі сили принципово не можуть вважатися якоюсь розпливчастою меншістю, яка являє собою суто ситуаційне поєднання політичних сил, не має програми конкретної поточної роботи й надихається лише бажанням перемогти в наступних електоральних змаганнях. Адже наявність і розвиненість інституту політичної (парламентської) опозиції є однією з головних рис визначення демократичного політичного режиму.
Особливості дослідження інституту парламентської опозиції з часом суттєво змінювалися. Початкові наукові розвідки, які велися впродовж другої половини ХІХ - початку ХХ ст., відзначались деякою прямолінійністю в характеристиці відносин між більшістю та опозицією, їхньою наперед заданою ворожістю. Такі погляди були притаманні, наприклад, німецькому юристові Г. Єллінеку, який, виходячи з того, що парламентська більшість є однією з форм політичного насилля, увагу читачів фокусував на засобах боротьби меншості за свої права в парламенті: обструкції (відмові від голосування) та сецесії (неучасті у пленарних засіданнях) [3, с. 5, 7].
У новітні часи уява про предмет дослідження значно поглибилася. До початку 1990-х рр. роботу в цьому напрямку вели переважно західні дослідники (А. Божокі, Р. Даль, Л. Дог, Г. Кречмер, Г. Оберойтер, Дж. Пауел, Р. Пенніман, Е. Ціммерманн, Б. Шлоєр та ін.), адже радянська модель організації влади з її ключовою ідеєю монолітної волі трудящих не передбачала нічого подібного. Природно, що значну увагу вказаній проблематиці приділяли партологи (зокрема, М. Дюверже, Дж. Ішіяма, Дж. Сарторі та О. Кірххаймер), адже у класичному вигляді інститут парламентської опозиції представляють саме політичні партії.
Учені, зокрема, розділяють системну й позасистемну опозицію. При цьому слід враховувати, що системну опозицію інколи ототожнюють з лояльною опозицією, а позасистемну - зі структурною чи принциповою опозицією [10, с. 213]. До першого типу відносять абсолютну більшість політичних партій Заходу, як суто центристських, так і ліво- та правоцентристських. До другого типу з деякими зауваженнями відносять партії комуністичної орієнтації, а також деякі націонал-патріотичні партії та рухи.
Разом з тим, ще далекою від вирішення залишається проблема інституалізації парламентської опозиції. Її, як правило, вирішують на основі моделей (чи типів) парламентської опозиції. При цьому залишається невизначеним фактор співвідношення правової та політичної інституалізації. За нашою оцінкою, у руслі зазначеної проблеми саме останньому факторові слід приділяти головну увагу. Адже парламентські фракції хоча й базуються у своїй діяльності на нормативних актах, але водночас мають доволі широке поле для політичних маневрів ("політичне поле").
Великого значення набуває використання досвіду функціонування інституту парламентської опозиції і для України, яка поки що лише опановує відповідну практику парламентського структурування.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: ІНСТИТУАЛІЗАЦІЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок