Головна Головна -> Реферати українською -> Державне регулювання -> Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів

Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів

Назва:
Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,71 KB
Завантажень:
34
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Досягнення оптимальної реалізації національних інтересів України можливе лише за умов активної участі в суспільно-політичних процесах громадян — носіїв національної ідентичності, які об'єднанні в сучасну модерну повномасштабну українську націю. Це зумовлено тим, що в процесах утворення і функціонування будь-якої держави визначальну роль відіграє велика людська спільнота — нація, підвалина людського співтовариства, головна дійова особа політики та історичного розвитку. Започаткував поділ народів на «здатних до політичного життя» і відповідно — «не здатних» французький мислитель Ж. Боден (1520–1595).

Серед науковців щодо трактування нації сформувалось три основні концепції: етнічна, територіальна та етнотериторіальна. За етнічною концепцією, процес націогенези (виникнення націй) передбачає певні стадії розвитку, культурного і політичного дозрівання, а саме — від згуртування споріднених племен в ширші етнокультурні об'єднання і аж до перетворення цих об'єднань у свідомі спільноти, що стають на шлях творення власної держави. Саме на цих засадах щодо виникнення нації стояв відомий український учений В. Антонович. Він задовго до О. Бауера, визнаного дослідника психологічної теорії нації, визначив необхідність враховувати в характеристиці нації насамперед особливості характеру, зумовлені як природними факторами, так і набутими історією нації, її культурою. «За національність треба вважати суму таких прикмет, якими одна група людності відрізняється від цілого ряду інших груп, — наголошував Антонович. — Прикмети бувають двох родів: одні природжені людям, спадкові, що залежать від складу раси, від впливу природи місцевої; їх можна знайти стежкою антрополітичною, дослідом з анатомії та фізіології чоловіка. Другі прикмети здобуваються вихованням і залежать від розвитку культури та від минулого життя народу, себто від його історії. Сума таких прикмет виявляє нам етнографічну індивідуальність, окрему національність. Нація — це група людей рідних і близьких між собою натурою, хистом, вдачею, дотепом, вдатністю, темпераментом. В оцій близькості і рідненні треба спостерігати дві речі: одну — ті осібності та відміни, якими сама природа наділила людей, з якими чоловік починає життя своє, як з природженим, зі своїм власним; другу — це ті осібності, що з'явились і виросли на ґрунті перших не самі по собі, а вироблено їх історією нації, її культурою і історичним вихованням. Вони більш чи менш бувають оригінальні і залежать від того, чи щасливо, чи безталанно переходила історія нації» [1, с. 4].

Інший український націолог О. Бачковський зазначав, що «модерна нація є кінцевим виявом новітнього культурно-історичного процесу. Нарід — це старий витвір не лише історичного, а й природного процесу, вихідними точками якого були розпорошені племена, злучені кров'ю, цебто спільним походженням. Територія, як спільна батьківщина, об'єднувала народи. Історія моделювала їхню душу, цебто свідомість власної відрубности та самобутности. Модерна нація є витвором цієї національної свідомості та волі до незалежного існування» [2, с. 14].

Етнічний підхід загалом розглядає націю як особливий стан і водночас певний етап розвитку та зрілості етносу, пов'язаний з «політизацією» його суспільної свідомості, творенням національно-державних символів та атрибутів, загальнонаціональних інтересів, національної ідеї і національної культури.

Прихильники територіальної концепції (найчастіше вчені західної школи) вважають, що нації — це державні народи, які сформувалися там, де сильна держава виникла раніше, ніж відбулася культурна консолідація народу. За цих обставин різноманітні політичні інституції були спроможні вирішувати проблеми консолідації, прискорювати її, інколи використовуючи із цією метою навіть методи примусу.

Тобто територіальна концепція представляє націю як етнополітичну спільноту, яка має спільну територію, спільну громадянську культуру, спільну економіку, правову і політичну системи.

Важливо, що навіть в таких державах як США, Австралія, країни Латинської Америки, в яких нації виникли на поліетнічній основі за сприяння держав і були, насамперед, політичними спільнотами, не можна ігнорувати факту існування певного культурно-етнічного стрижня, навколо якого здійснювалась асиміляція інших етнічних груп. Так, у Північній Америці провідним був англосаксонський елемент, що чисельно переважав, і якому була притаманна досить розвинена загальна, правова і політична культура. Стосовно ж інших етнічних груп, то їх асиміляція в єдину політичну цілісність відбувалась під впливом відірваності від основного ядра своєї етнічної спільноти, а також завдяки дисперсному розселенню в умовах кількісного і культурного домінування англосаксонського етносу. Свідченням цього може бути і ситуація в Канаді, де з англосаксонським етносом конкурує компактно розселений і політично зрілий французький етнічний сегмент, що зберіг етнокультурні та політичні особливості. Наслідки консолідації не такі вражаючі.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 



Реферат на тему: Державна самоідентифікація України в процесі реалізації національних інтересів

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок