Головна Головна -> Реферати українською -> Екологія -> Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

Назва:
Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
7,17 KB
Завантажень:
219
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 
Науково-теоретичні основи системного екологічного управління
План
1. Екологізація систем життєдіяльності
2. Наукові основи системної організації екологічного управління
Теоретико-методологічна основа системного екологічного управління складається не тільки з базової природничо-філософської методології системного підходу, що є цементувальною або системо утворювальною, а й зі структурних складових, які визначають теоретичну, нормативну, функціональну і менеджерську методології.
Розглянемо їх, використовуючи при цьому принципи ієрархічної організації або принцип інтегрованих рівнів, що є загальними принципами формування ієрархій (дублювання порівняно різноякісних структур, які становлять у своїй організованій сукупності щось нове, тобто демонструють наявність властивості емерджентності, визначеність функціональної мети організації в межах зв'язків із середовищем і внутрішні можливості системи).
Теоретична методологія системного екологічного управління
Системо утворення і регулювання
Під системо утворенням слід розуміти не тільки створення будь-якої системи як організаційної цілісності складових елементів (кількісний аспект), а й перетворення існуючих систем під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників (якісний аспект). У М. Ф. Реймерса такий процес має назву "складання систем" й здійснюється відповідно до екологічних
законів:
системної цілісності;
подібності частини і цілого;
емерджентності;
необхідності різноманіття;
повноти складових;
надмірності системних елементів за мінімуму кількості варіантів організації;
переходу від надмірності до самообмеження;
переходу до підсистеми (принцип кооперування);
підвищення ступеня ідеальності;
системного сепаратизму;
оптимальності;
балансу консервативності і надмірності.
Послуговуючись цими законами, Реймерс увів ширше визначення системи як динамічного різновиду — що розвивається, і саморегулювальна, певним чином упорядкована матеріально-енергетична та (або) інформаційна сукупність, яка існує як відносно одне ціле за рахунок взаємодії, розподілу й перерозподілу речовин, енергії, інформації, що надходять іззовні й продукуються цією сукупністю, забезпечуючи переважання внутрішніх зв'язків (переміщення речовин, енергії, передавання інформації) над
зовнішніми.
Відповідно до цього складного, але всеосяжного системного поняття наведемо розгорнуте трактування екологічної системи (екосистеми) — сукупність, що інформаційно розвивається і є термодинамічно відкритою,біотичних екологічних компонентів і абіотичних джерел речовини та енергії, єдність і функціональний зв'язок яких у межах характерного для
певної ділянки біосфери простору й часу (а також у межах біосфери в цілому) забезпечує перевищення на цій ділянці внутрішніх закономірних переміщень речовин, енергії, передавання інформації над зовнішнім обміном.
Саме тому не піддається визначенню довготривала саморегуляція і розвиток цілого під управлінським впливом біотичних і біогенних складників. Це складне визначення досить вичерпно вказує на специфіку екосистем у низці інших природних систем. Разом із тим екосистема — це лише різновид природних систем, а отже, вона функціонує за характерними для них функціональними законами.
З цього випливає принцип біотичного регулювання в системі "природа— суспільство" в межах господарської ємності соціально-природного системоутворення: будь-яка господарська, виробнича система повинна утворюватися, функціонувати і розвиватися відповідно до законів біотичного регулювання. Таким чином, екологічне управління, що ґрунтується на біотичних законах регулювання (на відміну від загального управління), відіграє роль системно-екологічного механізму забезпечення господарсько-біотичної збалансованості в певному природному середовищі. Регулювати навколишнє природне середовище — це передусім сприяти його речовинно-енергетичній та інформаційній стабілізації, збереженню значень усіх його параметрів у гомеостатичних межах. Інакше кажучи, загальний екологічний баланс біотичного регулювання, що розробляється з урахуванням усіх природоохоронних ефектів — позитивних і негативних, прямих і непрямих,
повинен бути позитивним.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4 



Реферат на тему: Науково-теоретичні основи системного екологічного управління

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок