Головна Головна -> Реферати українською -> Іноземні мови -> реферат безкоштовно: Етнографічне районування України

Етнографічне районування України / сторінка 6

Назва:
Етнографічне районування України
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
25,92 KB
Завантажень:
81
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
       Етнографічний район Карпат і Прикарпаття має ще історичну назву Галичина. У Х — ХІ ст. вона входила до складу Київської Русі. В ХІІ ст. тут було Галицьке князівство, а ХІІІ — XIV ст. Галицько-Волинське. Отже, нині територія Галичини точно не визначена. Крім того, Галичиною називалися у пізніші часи й землі, що входили до інших держав (Польщі, Австрії). Нині Галичиною прийнято вважати території Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Чернівецької областей. Частину етнографічних груп цих областей ми вже розглянули, тому далі мова піде про райони, перехідні між Поділлям і Гуцульщиною.

       Назву Галичина пов’язують з племенами Геродотових алазонів (галізонів). Геродот розмістив їх у межиріччі Дніпра й Південного Бугу, нині це територія Вінницької та Київської областей. Отже, така гіпотеза була б правомірною, якщо припустити, що ці племена перемістилися на захід. Цікавою гіпотезою є думка Олексія Стрижака про кельтське походження назви і самого населення Галичини. Це підтверджується багатьма топонімами та етнонімами спільного походження як у Галичині в Україні, так і в Галлії у Франції, в Галатії у Малій Азії, тобто на всьому шляху, який подолали ці племена. Греки називали кельтів галатами, римлянм — галлами. Цікаво й те, що в південній Галлії є історична провінція Руссийон, столицею

       якої було місто Русцино, а трохи північніше — м. Рутени (теперішнє Родез), населення якого ще і нині називає себе рутенами.

       Галицьке Прикарпаття є перехідним етнографічним районом між Карпатами та Поділлям. Зберігаючи основні риси культури, спільні з населенням Карпат, Галицьке Прикарпаття має й свої оригінальні особливості. До наших днів у Чернівецькій області збереглися хати-мазанки, які можна вважати поліпшеним варіантом трипільських будівель: стіни, стеля, піл для спання, двері й лави — все це виплетене з лози. На Тернопільщині переважають садиби на кількох терасах: на верхній — хата, на нижній — господарські будівлі. Такого типу забудови характерні також і для Поділля.

       Одяг жінок відрізнявся від одягу інших регіонів тим, що жінки тут не носили керсета, замість нього була коротенька безрукавка з перехватом на талії — камізелька. Чоловічий одяг — полотнянка, опанча з відлогою — особливо не відрізнявся від подільського. Жіночий кожушок кабат — кофтоподібний одяг приталеного крою, близький до закарпатського сіряка. Дівчата заплітали коси в дрібушки. На весіллі у молодої відтинали косу — звичай дуже архаїчний. Головний убір дівчат вінчик.

       У цьому регіоні можна виділити дві етнографічні території: Буковину і Покуття, які мають свої локальні особливості.

       Назва Буковини походить від назви дерева бук, буковий ліс. Така назва зафіксована у грамотах молдавських господарів з XIV ст. Нині південна Буковина належить до Сучавського повіту в Румунії, а її населення є нащадками волохів і слов’ян. Північна Буковина — це переважно територія Чернівецької області.

       Господарство Буковини має такі ж особливості, як і середнє Подніпров’я (Правобережжя): тут переважає землеробство, поширений безколісний плуг, який застосовувався аж до початку ХХ ст. Житло таке ж, як і на Правобережжі, але були відомі рублені хати, в яких стіни мазали широкою смугою тільки посередині від верху до низу. В необмазаній частині стіни нагадують гуцульську хату. Чоловіки-буковинці носять широкі шкіряні пояси та кольорові торбинки через плече, як і гуцули. Жіночі сорочки двох типів: тунікоподібна та волоська. Запаска називається горбаткою. Вона схожа на гуцульську, але має горизонтальний крій, як молдавська катринца. Верхній одяг — кирея або манта.

       Назва Покуття походить від назви смт Кути Косівського району Івано-Франківської області. На думку польського етнографа Оскара Кольберга, автора збірки “Покуття”, “Гуцульщина” та ін., поляки, захопивши значну частину України, говорили: “Наша держава по Кути”, що пізніше оформилося в Покуття. Нині Покуттям прийнято вважати рівнинну частину Івано-Франківщини між Дністром і Прутом. Отже, це південно-східний кут Галичини.

       Етнографічні особливості Покуття мають багато спільного з Буковиною та Гуцульщиною, проте є й оригінальні риси. Подвір’я має своєрідне планування типу “дворядної зв’язі”. Інтер’єр хати відзначається великою кількістю барвистих тканин, вишивок. На ліжках викладають по кілька вишитих подушок, на жердках вивішують рушники, а над ліжком — одяг. Мальовнича кераміка також була окрасою покутської хати: миски, глечики різної форми і різного призначення. Одяг відрізняється від гуцульського і буковинського переважно візерунками, вишивками, але не кроєм. Чоловіки носять сорочку поверх штанів, одягають торбинку через плече. Жінки підтикають запаску, як на Буковині. Сердак тут носили довгий, опанчу — подільського типу.

       ПОДІЛЛЯ

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Реферат на тему: Етнографічне районування України

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок