Головна Головна -> Реферати українською -> Географія -> Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження

Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження

Назва:
Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
16,09 KB
Завантажень:
145
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Історична географія культури (культурно-історична географія) є підсистемою географії культури. Поряд із двома іншими її підсистемами – етнокультурною та сакральною географіями, історична географія культури розвинута найменше. Все це, звичайно, аж ніяк не сприяє розвиткові теорії і практики історико-культурної географії зокрема та географії культури загалом. Тому, на наш погляд, дослідження проблем змісту історичної географії культури є актуальним.

Проблематиці історико-геокультурних досліджень присвячено відносно небагато праць. Нами, зокрема, у 1994 р. був запропонований власний варіант історико-географічного (геокультурного) районування України. Воно базувалось на трьох критеріях і нараховувало дванадцять історико-геокультурних реґіонів [9]. Території існуючих адміністративних областей, за цим районуванням, включались до складу історико-геокультурних реґіонів неподільно. У 2006 р. опублікована фундаментальна розвідка географа Ігора Дітчука про історико-геокультурні особливості формування території Тернопільщини [4]. Їх він розглядає на стику Галичини, Волині та Поділля.

Історична географія культури (історико-культурна географія), зрозуміло, найтісніше пов’язана з історією. Історико-культурна географія формується на перетині географії культури й історії та, меншою мірою, політології. Історія є однією з найбільш обширних наукових дисциплін. У даному випадку, з геокультурного погляду, ми розглядаємо історію у політичному аспекті. До історичної географії культури відносимо дослідження тих культурно-територіальних єдностей, які сформувались в процесі історичного розвитку під впливом політичних обставин. Цими єдностями є культурно-історичні (історико-культурні) реґіони різних типів та рангів.

Найвищим рангом історико-культурних єдностей є макро- або, краще, суперрівень. Він представлений, як правило, державами. За своєю історією Україна та окремі її реґіони входили до складу різних держав. Найдавнішою автохтонною державою на території України було Боспорське царство (480 р. до Хр. - IV ст. після Хр.). З І ст. до Хр. воно, переважно номінально, перебувало у васальній залежності від Риму. Столицею царства був Пантікапей (на території сучасного м. Керч). Боспорське царство головно займало територію узбережжя Азовського моря, а також побережжя Чорного моря біля Керченської протоки. Можна провести геокультурні паралелі між давнім Римом, який володів усім узбережжям Середземного моря, та Боспором, територія якого охоплювала побережжя Азовського моря, крайньої північно-східної окраїни Середземномор’я. У південно-східній частині колишнього Боспорського царства у X ст. – першій половині XII ст. існувало Тмутараканське князівство, що належало до України-Русі. Між Боспором та Тмутараканню прямий геокультурний зв'язок не простежується. Тут йдеться лише про деяку подібність територіальних масштабів.

Другою автохтонною державою на території України та першою геокультурно (етнокультурно) українською є Русь (друга половина IX – перша половина XII ст.). За час її виникнення потрібно взяти 862 p., коли поляни звільнились з-під влади хозарів. Так постала незалежна Руська земля (Русь) зі столицею у Києві під правлінням Аскольда і Діра. Хозарська експансія на схід сучасної України розпочалася у 678–679 pp. і посилилася після арабо-хозарської війни 737 р. З часом хозари обклали даниною в’ятичів (верхня Десна), сіверян (нижня Десна) та полян. Писемне повідомлення під 859 р. фіксує отримання данини від таких племен: ”А хозари брали з полян, і з сіверян, і з в’ятичів ...“ [6, с.12]. У 2012 р. виповниться 1150 р. (862-2012 pp.) української державності. Зараз прямим геокультурним спадкоємцем Русі IX–XII ст. є Україна.

З початку XIII ст. на території України існували дві автохтонні, але геокультурно (історико-культурно) та просторово дуже різні держави – Галицько-Волинське князівство та князівство Феодоро. Галицько-Волинське князівство (королівство) 1199–1349 pp. є історико-культурним спадкоємцем Русі зі столицею у Києві. Столицями держави були Галич і Володимир (сучасний Володимир-Волинський), а з 1270-х pp. – Львів. Спочатку володарі Галицько-Волинської держави мали титул ”великого князя“, але надалі його місце займає титул ”короля“. Вперше він фіксується уже в 1206 p., потім у 1215–1216, 1227, 1231 і 1246 роках. У 1253 p. ”королівський сан“ прийняв Данило Галицький. Другою особливою геокультурною рисою цієї держави є те, що її володарів також називали королями не тільки Галичини і Волині, але й ”Русі“. Титул ”король Русі“ стосовно правителя Галицько-Волинської держави фіксується впродовж XIII ст. та до 1339 р. [5, с. 149-150]. Це ще раз підтверджує прямий геокультурний (історико-культурний) зв'язок між Галицько-Волинським королівством XIII ст. – першої половини XIV ст. та Руссю другої половини IX ст. – першої половини XII ст.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Історична географія культури: проблеми змісту та рангування одиниць дослідження

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок