Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ЗА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.

ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ЗА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.

Назва:
ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ЗА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
9,95 KB
Завантажень:
58
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
В. І. Головченко
ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ЗА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.
Серед головних внутрішніх причин невдачі Української революції 1917-1920 рр. вітчизняні історики зазвичай вказують на ту обставину, що молода національна політична еліта - інтелігенція - залишалася тісно прив'язаною до селянства. Тому її політична культура виростала з української селянської стихії, а вирішення соціальних проблем становило суттєву частину її політичної свідомості. Таким чином, абсолютна більшість представників тогочасного українського політичного проводу була перейнята неонародницькою й соціал- демократичною ідеологією, коли національна суверенна держава вбачалася більше засобом, аніж кінцевою й самодостатньою метою [1, с.428].
Тому якщо в духовно-культурній і просвітницькій сфері українська еліта діяла енергійно й послідовно, то в державно-політичній і дипломатичній вона не спромоглася консолідуватися навколо національної ідеї. Лише з радикалізацією революційних процесів протягом 1918 р., з огляду на скрутні зовнішньополітичні обставини, її керівництво відкинуло автономістсько-федералістську платформу й замінило їх програмою творення держави-нації (па1:іоп). До того ж вітчизняна еліта, не спромігшись піднятися над власними різнопар- тійними інтересами, взялася до реалізації демократизму в політичному житті.
Це ще більше роз'єднало її, позбавивши стратегічного бачення й системності в соціально-економічній сфері, оскільки, як переконливо засвідчили по гарячим слідам Визвольних змагань 19171920 рр. В. Винниченко й П. Христюк, домінувало прагнення негайно задовольнити жадання народної більшості [2; 3]. Все це каталізувало стихійні революційні процеси й в остаточному підсумкові призвело до влади в Україні більшовиків.
Звичайно, було б перебільшенням стверджувати, що український рух на початку ХХ ст. був приречений на поразку виключно через брак впливової національної еліти, але приклади наших західних сусідів засвідчують першорядність феномену політичного лідерства в державотворчих процесах. Ті ж чехи й словаки перебували на зламі ХІХ-ХХ ст. не в набагато кращому становищі: хоча міста Богемії й Моравії поступово "чехізувалися", але політичні позиції продовжувала втримувати потужна і впливова німецька громада, що налічувала 3,3 млн. чоловік проти 5,8 млн. чехів. Однак останні мали такого харизматичного лідера як Томаш Гарріг Масарик (18501937 рр.) і прагматика Едуарда Бенеша (1884-1948 рр.), чий здоровий "волюнтаризм" створив державну націю - чехословаків (вже 29 червня 1918 р. Франція визнала очолювану Масариком Чехословацьку національну раду в Парижі як представницький орган майбутньої Чехословаччини, а 9 серпня це зробила Велика Британія). На переконання автора, і Михайло Грушевський (1866-1934 рр.), і Володимир Винниченко (1880-1951 рр.), і тим паче Симон Петлюра (1879-1926 рр.) виявилися політичними постатями, не сумірними з "батьком" Чехословацької Республіки, що успішно вистояла в конфліктах за стратегічні прикордонні райони з "червоною" Угорщиною, веймарською Німеччиною й Другою Річчю Посполитою.
Та ж відновлена Річ Посполита зуміла згуртуватися навколо постаті "начальника держави" Юзефа Пілсудського (1867-1935 рр.), не стала зводити рахунки з власною, в основі своїй напівфеодальною, елітою й не перетворила свій край у поле громадянської війни, зате спромоглася протягом 1918-1921 рр. вирішити на свою користь територіальні ребуси з Німеччиною (за Верхню Сілезію, По- знанщину й Східну Померанію), Литвою (Вільнюський край), більшовицькою Росією (Західна Білорусь), ЗУНР (Східна Галичина й Західне Поділля) й УНР (Холмщина й Західна Волинь). Не легше було й царському генерал-лейтенанту шведові Карлу Густаву Маннергей- му (1867-1951 рр.), однополчанину майбутнього гетьмана України П. Скоропадського (1873-1945 рр.), який збудував незалежну Фінляндію в боротьбі з місцевими "червоними", або ж таким "неістори- чним" націям як естонці й латиші, що, крім більшовицької загрози, подолали опір німецьких "фрайкорів".
Але в Наддніпрянщині значна русифікація політично активної частини суспільства змушувала нечисленну (не більше 3 % загалу напередодні 1917 р.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: ФЕНОМЕН ЛІДЕРСТВА В ПОЛІТИЧНІЙ БОРОТЬБІ ЗА ДОБИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 РР.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок