Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> ЗМІНИ КАНОНІЧНОГО СТАТУСУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1918-1930-ті рр.): ВІД АВТОНОМІЇ ДО ЕКЗАРХАТУ

ЗМІНИ КАНОНІЧНОГО СТАТУСУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1918-1930-ті рр.): ВІД АВТОНОМІЇ ДО ЕКЗАРХАТУ

Назва:
ЗМІНИ КАНОНІЧНОГО СТАТУСУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1918-1930-ті рр.): ВІД АВТОНОМІЇ ДО ЕКЗАРХАТУ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
21,81 KB
Завантажень:
448
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 
О. М. Ігнатуша
ЗМІНИ КАНОНІЧНОГО СТАТУСУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1918-1930-ті рр.): ВІД АВТОНОМІЇ ДО ЕКЗАРХАТУ
Питання зміни канонічного статусу Російської православної церкви в Україні протягом 1918— 1930-х рр. вітчизняні історики оминали через визначену заздалегідь ідеологічну відповідь на нього. Цю відповідь сформулювала Московська патріархія та санкціонувала радянська компартійна еліта. Інші пояснення ставали небезпечними. Навіть у роки державної незалежності України довго поставала погрозлива тінь «старшого брата», який не схвалював переосмислень. Характеристика питання зводилася до наступного: православна церква в Україні у 1918 р. отримала статус автономії; автономію проголосив Всеукраїнський церковний Собор, а всеросійський патріарх Тихон її санкціонував; у 1921 р. церковній автономії України патріарх надав статусу екзархату і у такому статусі вона перебувала всю радянську історію [1, с. 29-30].
Наведена характеристика не пояснювала канонічних підстав запровадження екзархату, замовчувала зв'язок між впровадженням екзархату і ліквідацією церковної автономії України, не висвітлювала конкретних подій і ролі соціально-політичних сил та окремих осіб у перипетіях російсько-українських церковних взаємовідносин. Тож історики, уникаючи додаткового фальшу, мусили оминати увагою це питання.
Зарубіжна українська історіографія пропонувала альтернативну точку зору. Вона підкреслювала централістичну політику Московської патріархії щодо українських православних єпархій. Але до часів державної незалежності така позиція не могла бути використаною в Україні. Крім того, закордонні дослідники теж предметно не досліджували змін канонічного статусу українських єпархій РПЦ зазначеного періоду.
Значний суспільний інтерес до питання українсько-російських церковних відносин спонукає нас проаналізувати зміни канонічного статусу РПЦ в Україні та тенденції суспільно-церковного характеру, які їх зумовлювали. При цьому зробимо опору як на опубліковані, так і на архівні документи, ще невідомі широкому загалу.
Канонічний статус православних єпархій на території України визначила національна революція. Питання про автономію православної церкви в Україні в юрисдикції Московського патріархату постало в практичну площину з весни 1917 р. Воно загострювалося у контексті загальної політичної боротьби народу України за соціальні та національні права та українську державність. Змагаючись з альтернативною вимогою української автокефалії, церковна автономія врешті набула оформлення на Всеукраїнському церковному соборі у 1918 р. Вона постала внаслідок перемоги консервативних сил вітчизняної церковної еліти, які спиралися на традиційну релігійну психологію та використали національно-політичну аморфність широких верств населення, передусім - українського селянства.
Церковна автономія дисонувала реалізованій ідеї незалежної Української державності. І тим не менше, вона була видатним досягненням. Автономія стала показником серйозних етнополітичних зрушень, кристалізації української національної самосвідомості, прагнення українського народу до самоствердження своїх національних претензій. Водночас, її здобуття засвідчило суттєві зміни у свідомості церковних сил поза Україною. Національна революція скорегувала російську національну свідомість, доказом чого став максимум інституційного компромісу - визнання Москвою офіційної назви українських єпархій - «Українська православна церква».
Адміністративна структура Української православної церкви принципово не відрізнялася від РПЦ. Вищим органом її управління вважався Всеукраїнський церковний собор, скликання якого залежало не тільки від волі віруючих в Україні, а й від волі Всеросійського патріарха. Вищою духовною особою церкви був митрополит Київський і Галицький, який виступав главою Священного Собору і Вищої церковної ради - постійно діючих виконавчих органів церкви. До складу Священного Собору входили правлячі єпископи. Він мав скликатися не рідше одного разу на рік. Собор відав питаннями внутрішнього церковного життя: віровчення, богослужіння, церковного управління, суду й дисципліни.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 



Реферат на тему: ЗМІНИ КАНОНІЧНОГО СТАТУСУ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1918-1930-ті рр.): ВІД АВТОНОМІЇ ДО ЕКЗАРХАТУ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок