Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Культурно-політичний контекст української історії на рубежі XVIII-XIX ст.

Культурно-політичний контекст української історії на рубежі XVIII-XIX ст.

Назва:
Культурно-політичний контекст української історії на рубежі XVIII-XIX ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
461,10 KB
Завантажень:
125
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів. Так на світанку новітньої доби українці опинилися у складі політичної системи, що радикально відрізнялася від устрою, до якого вони звикли. Як усі імперії, Російська імперія Романових та Австрійська Габсбургів являли собою величезні територіальні конгломерати, численне населення яких складалося із етнічно й культурно різноманітних народів. Надмірно централізована політична влада символізувалася в особі імператора, який не відчував потреби брати до уваги погляди й бажання своїх підданих. Імператори та їхні урядовці вимагали від останніх абсолютної покори й вірності, вважаючи це не лише політичним, а й моральним і релігійним обов'язком. За їхню покірливість імператори обіцяли підлеглим безпеку, стабільність і порядок. Це був устрій, який чимала частина населення імперії вважала не лише розумним, а й навіть привабливим.

В управлінні численними, розкиданими на великій території підданими імператори спиралися насамперед на армію та бюрократію. Армія боронила, а при нагоді й розширяла кордони імперії. Вона також забезпечувала внутрішній порядок. Бюрократія збирала податки (більша частина яких ішла на утримання її самої та армії), а також прагнула організувати суспільство у спосіб, що найкраще відповідав інтересам імперії. На відміну від знаті,— як української старшини, так і польської шляхти,— що панувала в українському суспільстві XVIII ст. й діяла за принципом «чим менше втручання уряду, тим краще», імперські бюрократи, які правили у XIX ст., вважали, що чим більшим числом законів і правил вони обкладатимуть суспільство, тим ліпше буде в ньому жити. І хоч місцева верхівка й далі зберігала своє значення, проте важливі рішення, що визначали життя українців, все частіше приймали імперські міністри у далеких столицях.

Російська імперія

Російська імперія була однією з найбільших у світі. Окрім величезних розмірів вона помітно відрізнялась від інших європейських держав своїм політичним устроєм. У жодній країні континенту правителі не мали такої необмеженої влади, якою користувалися царі-імператори. Ніде бюрократія не була такою деспотичною,

поліція такою жорстокою, а народ таким безправним, як у Росії. У XVIII ст. В результаті реформаторської діяльності Петра 1 й Катерини II імперія далеко відійшла від примітивного й напівазіатського князівства Московського, яке дало їй початок, однак російські правителі не відмовилися від самодержавства — цього основного принципу давньої московської політики, за яким царям належала абсолютна влада над усіма їхніми підданими в усіх царинах їхнього життя.

На початку XIX ст. з'явилися деякі невиразні ознаки того, що молодий і популярний цар Олександр І, можливо, доведе реформи до їхнього логічного завершення й подарує підданим конституцію, яка замінила б самодержавство владою закону. Але незабаром стало очевидним, що цей «освічений» монарх не сприймав ідею конституції серйозно. Проте він посилив сподівання реформ серед крихітної ліберально настроєної групи імперської еліти, й у грудні 1825 р., зразу після його смерті, купка дворян із метою встановлення конституційного правління вдалася до спроби державного перевороту. І хоч повстання декабристів зазнало нищівної поразки, нового імператора Миколу І глибоко вразив цей виклик, кинутий його владі, й він вирішує більш, ніж будь-коли, посилити контроль над своїми підданими.

З цією метою він розширив бюрократичний апарат і у 1826 р. впровадив Третій відділ імперської канцелярії — першу російську таємну поліцію. Він також наказав утворити жандармерію, тобто регулярну поліцію, і значно посилити цензуру. Ці заходи призвели до того, що Росія під час царювання Миколи І вступила в період, який великий російський історик Василь Ключевський назвав «ерою найбільшого бюрократизму в нашій історії».

Прихильники російського самодержавства часто виправдовували його доцільність великими розмірами та багатонаціональним складом імперії. Чиновництво правило імперією так, ніби вона складалася лише з одного народу — росіян,— та ігнорувало відмінності національного походження та історичних традицій багатьох інших її підданих.

Оскільки за своєю мовою й культурою українці були близько спорідненими з росіянами, то уряд незабаром став розглядати Україну як по суті російський край. У його розумінні Україна завжди була невід'ємною частиною Росії, деякий час відділеною від неї в силу історичної «випадковості». Відмінності, що існували між росіянами та українцями, переконував би імперський бюрократ, виникли саме внаслідок цього тимчасового відокремлення. Тепер, возз'єднавшись із росіянами, українці, або «малороси», повинні втратити свої відмітні риси й стати «справжніми росіянами». Відтак політика уряду, спрямована на прискорення цього «природного» процесу, проводилася аж до самого розпаду імперії.

Російська імперська присутність на Україні.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21 



Реферат на тему: Культурно-політичний контекст української історії на рубежі XVIII-XIX ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок