Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат українською мовою: Українські землі у ХІХ столітті

Українські землі у ХІХ столітті / сторінка 13

Назва:
Українські землі у ХІХ столітті
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
79,02 KB
Завантажень:
1615
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
шевський з 1797 року був цивільним губернатором Малоросійської

губернії; з року 1785 намісником Новгородсіверським був колишній

генеральний суддя 1. Журман; віце-губернатором – поручником

правителя став В. Туманський, колишній член Малоросійської Ко-

легії, а після нього, з 1785 року – останній полковник Стародуб-

ський, Я. Завадовський.^

Губерніяльними маршалами були: Катеринославським – М. Кап-

ніст (1795); Київським – В. Капніст (1785). Новгородсізерським мар-

шалом був поет О. Лобисевич, а Чернігівським – А. Полетика. Це

було в 1785-1788 роках."

СУСПІЛЬНИЙ ЛАД УКРАЇНИ ЗА РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ

Шляхетство. Поруч з ліквідацією автономії України й перетворення її на звичайну російську область, ішло перетворення української старшини на загальноросійський стан – на «шляхетне російське дворянство». У цьому дуже сприяла сама старшина, яка протягом багатьох років вимагала надання їй прав російського дворянства. У попередній частині була вже мова про ті категорії старшини, які оформилися у XVIII ст. Найвищі з цих категорій без заперечень були визнані російським урядом за шляхетські. Року 1781 було встановлено, що значкові товариші належать до шляхетського стану.

Цим встановлювалося межу між «рядовим» козацтвом і його верхівкою, яка протягом понад сто років викристалізовувалася, набувала

різного роду привілеї та права. У наслідок цієї еволюції «Україна

мала зверхній стан суспільства».

Року 1785 Катерина II поширила на Україну права російського

дворянства. Це було логічним наслідком позбавлення України автономних прав: оскільки Лівобережна Україна ставала органічною

частиною Російської імперії – становий поділ населення був прирівняний до станового поділу населення Росії, з додатком козацтва,

якому не відповідали стани Росії.

Претендентам на дворянство треба було довести свої права. В кінці XVIII ст. і на початку XIX ст. українська старшина гарячкове розшукує докази своїх дворянських прав. Щоб одержати ці права,

треба було довести претендентові своє походження або від справжніх

дідичів, шляхти польських часів, або – від вихідців-дворян з інших

країн, або довести, що ще в Польщі визнавали за ним шляхетську

гідність," або виставити 12 свідків «благородного образу жизни».

В останній стадії питання вирішував департамент герольдії Сенату.

У цьому питанні знову поділилися старшини південних і північних полків. У південних полках справа стояла зле: старшині тяжко

було довести походження від «шляхетних» предків, отже залиша-

лося або доводити службу предків в рядах козацької старшини, або

виставляти 12 свідків. Наслідки були сумні: дуже багато старшин,

особливо значкових товаришів, не дістали дворянства. Краще було

в північних полках: там доводили головним чином переходи пред-

ків, білоруських шляхтичів із Могилівського та Мозирського повітів

до Стародубського та Чернігівського полків.

Тільки в 1835 році справа була закінчена: дворянство було при-

знане бунчуковим та військовим товаришам, але значкові товариші

цих прав не здобули. Правда, за довгий час клопотань чимало знач-

кових товаришів здобули право дворянства персональною службою,

все ж число, яким не надано дворянства, було велике. З цього кола

вийшли «різночинці» – службова інтелігенція, духовенство, а дехто

був приписаний до козацтва."

На Лівобережній Україні діяли особи, які ставили своїм зав-

данням допомагати сучасникам доводити свої права на дворянство.

Цю справу вважали вони за «подвиг» для слави України. Відомо ба-

гато людей, які присвятили себе цій справі: А. Чепа, В, Полетика,

Р. Маркевич, В. Чарниш, М. Милорадович, Т. Калинський та ін. Чепа

казав, що робить це «по усердию й любови к нации», Т. Калинський

– «от безпристрастного к отечеству поревнованияі». Здебільшого

були вони самі безперечні дворяни, значні дідичі, матеріяльно не за-

інтересовані наслідками праці, а робили це тільки для «блага нации».

Цей рух мав дуже велике значення: особи, що розшукували до-

кази прав на дворянство, вивчали літописи, хроніки, універсали і т. п.

джерела історії України. Питання «нації» стало основним, і воно

об'єднувало людей з різних таборів."

Інші умови були на Правобережній Україні, де дідичі були май-

же виключно поляки. Російський уряд не визнавав національного

питання; весь суспільний лад залишився недоторканим, і польське

шляхетство зберегло всі свої права.

Селянство. Різко змінилося становище селян. Уже зверта-

лося увагу на те, що протягом цілого XVIII ст. воно погіршувалося.

Зникали вільні посполиті, які або ставали економічно залежними від

землевласників, або тікали на Запоріжжя, на Південну Україну, на

Дін. Року 1735 вільних селян залишалося тільки 35°/о. Року 1763

російський уряд, щоб покласти край переходам селян, видав наказ,

яким заборонялось переходи селян без дозволу пана. Проте, після

того втеча селян ще більше підсилилась, бо вони побачили в тому на-

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок