Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Українською мовою реферат: Українські землі у ХІХ столітті

Українські землі у ХІХ столітті / сторінка 14

Назва:
Українські землі у ХІХ столітті
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
79,02 KB
Завантажень:
1615
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
казі початок закріпачення.

Року 1783, після зруйнування Запорізької Січі, заборонено селя-

нам переходити з того місця, на якому застала їх ревізія. Цим закрі-

пачено селян і зрівняно їх із російськими селянами. Але мета не була

досягнута: хоч не було вже Запоріжжя, залишилися запорізькі сте-

пи, що, після зруйнування Січі, перейшли під управління Катерино-

славського намісництва, правитель якого, Потьомкін, вже в 1776

році наказав не повертати втікачів. І дійсно, до Катеринославського

намісництва стягалися втікачі з усієї України.

Наказ 1783 року позбавив селян права переходу. Це ще не було

кріпацтво, пан ще не мав прав на особу селянина, не міг продати його

без землі, перевести до іншого маєтку, але де факто це було кріпацт-

во, бо селянин був позбавлений можливости покинути свою садибу

свого пана, а в умовах станової держави все управління, суд, перебу-

вали в руках шляхетства, і скарги до якої б то не було інстанції мог-

ли тільки погіршити становище селянина. Залишалися, як було

завжди перед тім, два шляхи: втеча світ-заочі, на Південну Україну,

Дін, пізніше – на Кубань (Правобережна Україна перестала бути

місцем для втечі) або – повстання, число яких збільшувалося в кінці

XVIII ст."

Року 1795 приєднано до Росії Правобережну Україну. Надії там-

тешніх селян, що єдиновірна, православна Росія звільнить їх з-під

влади польських панів, не справдилися. Навпаки, становище селян

стало ще гіршим. Російський уряд підтвердив права польських па-

нів і навіть збільшив їх. Ніколи за польського панування не мали

вони такої влади над селянами, яку дістали від російського уряду.

До того ж селяни позбавлені були тепер можливости робити повстан-

ня, бо не було Запоріжжя.

Козацтво, Головна маса козацтва не дістала дворянських

прав і створила окремий стан, який зайняв місце між дворянством і

селянством. Козаки в Чернігівській та Полтавській губерніях зали-

шилися як вільна сілька людність. Козаки мали свої окремі права,

які були застережені законами Російської імперії і в майбутньому

ввійшли до «Своду законов Российской Імперии». Так існували ко-

заки протягом цілого XIX ст. і тільки революція 1917 року знищила

козаків як стан і скасувала їх права та привілеї. Характеристичне

побутове явище: козаки здебільшого не зливалися з селянством, пи-

шалися своїм козацтвом і рідко мали шлюбні зв'язки з селянами."

Але не всі козаки зберегли свої права. Вже була мова про те, як

у середині XVIII ст. багато козаків «зубожило». Тяжкі війни, а го-

ловно – примусова праця то на каналах, то на будуванні фортець,

безправне становище супроти власної сотенної старшини, зменшення

земельних володінь внаслідок поділу їх між спадкоємцями, тощо,

призводили до того, що козаки переходили до панів, як вільні поспо-

литі, виконували для них різні повинності, відбували панщину, але

почували себе вільними й могли в перший-ліпший час покинути пана.

На цьому грунті йшла вперта боротьба, бо козаки не відмовляли-

ся від своїх прав, а дідичі вважали їх за своїх посполитих нарівні з

селянами. Справа ускладнювалася тим, що були села, в яких ко-

зацькі та селянські дільниці або двори селян та козаків стояли су-

межно. Вже «Румянцевський» опис викликав велику тривогу серед

козацької маси: вважалося, що записаний до опису був уже прикріп-

лений до певного місця. Але опис не набув практичного значення.

80-ті роки внесли багато хвилювання: з одного боку козацька стар-

шина діставала права російського дворянства, а з другого – селян,

а разом із ними й козаків, що жили на поміщицьких землях, позбав-

лено права переходу. Рядові козаки занепокоїлись, і посипались від

них скарги та домагання до «депутатських комісій» та до Сенату про

надання дворянських прав.

У той же час в Україні почалися повстання, ініціяторами яких

були закріплені панами козаки. Вище була мова про повстання в

Кліщинцях 1761-1770 рр. Але найбільшого значення набуло повстан-

ня в с. Турбаях. Там закріпачені дідичами, братами Базилевськими,

козаки почали легальне добиватися прав, але, не знайшовши захисту

в суді, перейшли до активної боротьби. Вони забили дідичів і зоргані-

зували самоуридування на зразок козацького. Протягом 4-ох років

військова сила не могла подолати повстанців. Потьомкін звернувся до

Катерини II з листом, в якому писав, що вважає за шкідливе вжи-

вати військову силу проти «своїх і внутрі землі», бо, мовляв, вістки

про це можуть викликати за кордоном погані чутки." Потьомкін до-

бився включення до Катеринославського намісництва села Турбаї,

разом з іншими селами Градижського повіту. Він запропонував влас-

никам продати маєток і мав на меті переселити козаків на південь –

до Очаківського степу, але цей плян зреалізовано вже після його

смерти, а саме переселення відбулося після жорстокого покарання

ватажків повстання."

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок