Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Українські землі у ХІХ столітті

Українські землі у ХІХ столітті / сторінка 15

Назва:
Українські землі у ХІХ столітті
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
79,02 KB
Завантажень:
1615
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Південна Україна. Південна Україна мала вийнятково

становище серед інших частин України. Після ліквідації Запорізької

Січі вся територія Вольностей, разом із Новоросійською губернією,

перейшла під владу Г. Потьомкіна. Уся величезна територія Запо-

різьких Вольностей, яка охоплювала понад ІЗ мільйонів десятин

землі – разом із Новоросійською губернією та новопридбаним-і за

Кучук-Кайнарджійським мировим договором районами: трикутником

між Богом та Дністром, трикутником між Ноном та рікою Еєю і Єгор-

ликом – були поділені на дві губернії: Новоросійську – на правому

березі Дніпра та Озівську – на лівому. Року 1782 вони об'єдналися

в намісництво Катеринославське, під владою намісника та генерал-

губернатора Потьомкіна. Влада його ще більше зросла після приєд-

нання до Російської імперії Кримського ханства: Крим, під назвою

Таврійської области, також був переданий під владу Потьомкіна.

Особа Потьомкіна дуже цікава й багато дечого пояснює в дальшій

історії Південної України. Потьомкін мав великий вплив на Кате-

рину II, користався її пошаною і необмеженим довір'ям в управлінні

колосальною країною – від Бога до Куб.і^. від Полтави до Криму

він залишався ввесь час необмеженим володарем: у розпорядження

його не втручалися ні цариця, ні Сенат, і він міг витрачати на Пів-

денну Україну величезні кошти.

Головною метою правління Потьоміака було – якомога скоріше

заселити Запорізькі Вольності, на яких за приблизним обрахунком

сучасників бу.іо понад 100.000 душ чоловічої статі. В одному з перших

наказів Потьомкіна, року 1770, сказано: «втікачів не повертати», і

цей наказ залишався в силі до його смерти в 1791 році. Наслідки цьо-

го наказу були величезні: до Південної України посунули втікачі з

всіх частин України: посполиті, кріпаки, скарбові селяни. На те, що з

Катеринославського намісництва не повертають утікачів скаржи-

лися поміщики своїм маршалам, губернаторам Катеринославського

намісництва, Сенатові, самому Потьомкінові. Але його наказ був

міцніший за всі скарги, і втікачі залишалися на місцях. Потьомкін

у своїх листах до Катерини II пояснював, що, якби почати видавати

втікачів, то вони втікатимуть до Польщі. В іншому випадку черні-

гівським дідичам, які подали колективну скаргу про те, що їм не

повертають втікачів, він відповів так: «Ці люди в Херсонському

повіті стали корисними для держави селянами. Чому ж примушені

були вони тікати з батьківщини? Очевидно, жорстокість панів при-

мусила їх покинути свої села та землі й тікати»."

Колонізацію за Потьомкіна можна поділити на три роди: помі-

щицьку, селянську та міську,

Поміщикам роздавали землі за пляном, який був укладений для

Новоросійської губернії в 1764 році, а.іе його трохи змінено. Усі землі

були відмежовані, і в кожному повіті була докладна мапа із позна-

ченням кожної дільниці. Розмір дільниць збільшено: на один селян-

ський двір давали по 60 десятин землі. Поміщикам давали не менше

як 1.500 десятин, на яких він мусів оселити 25 селянських дворів, і не

більше як 12.000 десятин – на 200 дворів. Полегшено й реченець за

селення: половину належного числа селян треба було заселити про-

тягом 5-ти років, а повне число – протягом 10-ти.

З цих мап та «ордерів Потьомкіна», наказів його, видно, що з усієї

маси поміщиків 2.143 душ найбільші дільниці – по 12.000 десятин –

дістали тільки 1,1%, а до 1.000 десятин – 57,70"/о. Щодо соціяльного

становища поміщиків, то представників аристократії було серед них

тільки 28, себто 1,3"/о.. Головна маса поміщиків складалася з російсь-

ких військових старшин та цивільних урядовців нижчих і середніх

рангів – 68,2°/о; українських старшин та урядовців було 10,5°/о. Та-

ким чином, більшість поміщиків складалася з середніх категорій

урядовців. Серед них було багато запорізьких старшин, які залиши-

лися й дістали дільниці землі. З-поміж поміщиків було дуже мало

чужинців: на все намісництво 23 особи, себто 1,0°/о. Таким чином ці

цифри спростовують поширену думку про те, що Запорізькі Воль-

ності роздано аристократам та вельможам, а також чужинцям."

Дістати землю в Південній Україні було легко, але заселити її –

дуже тяжко. Знайти 25 або й більше селян, щоб закріпити за собою

надані землі, було справою не легкою. Поміщики приймали втікачів

без будь-якого контролю, висилали до Польщі агентів, які викликали

селян, заманювали селян у сусідів, перехоплювали тих, хто їхав до

інших поміщиків, і, не зважаючи на те, через 10-15 років господарю-

вання часто не було навіть половини належного числа селян.

Наприклад, у селі Івангороді, поміщика генерала Іжицького, на

5.574 десятинах було 18 лише селян, замість 93; у селі Аврамівці,

секундмайора Коростовцева, – 39 селян замість 53. На пана оброб-

чяли селяни невеликі клаптики землі, наприклад, у селі Андріївці,

прапорщика Байдака, з 1.345 десятин тільки ЗО; у селах Олександрів-

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок