Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат: Українські землі у ХІХ столітті

Українські землі у ХІХ столітті / сторінка 16

Назва:
Українські землі у ХІХ столітті
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
79,02 KB
Завантажень:
1615
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
ці та Тритузному на поміщика, сенатора 1. Безбородька, обробляли

тільки І/Ії частину того, що обробляли собі; в селі Іванівці, колиш-

нього радника Кудашева, на поміщика обробляли 1/24 частину. Ці

приклади показують, як тяжко було господарювати поміщикам і як

мало прибутку давали їм землі. Отже, зрозуміло, як повинні були

поміщики цінити кожного селянина, який закріпляв за ними право

на володіння землею, і які легкі умови праці повинні були ставити

вони селянам.

Бували випадки, що, не обмежуючись вільними «підданими», по-

міщики переводили на свої землі кріпаків, куплених без землі, «на

свод», переважно з російських губерній, але в цілому число кріпаків

було невелике: на 150.068 «підданих» – вільних селян було тільки

5.653 кріпаків."

Другим родом колонізації, була селянська. Значну частину скар-

бових сіл заселили скарбові селяни, серед яких були й запорожці-.

Вони одержували по 60 десятин на двір. Так само начальство скарбо-

вих сіл усіма засобами намагалося притягти селян – і найбільшу

частину їх давали втікачі.

Населення скарбових та приватних сіл було українське. Незначну

частину його становили росіяни, серед яких були старовіри, «одно-

двірці», колишні солдати. У цілому селян у скарбових оселях було

200.323 душ чоловічої статі. Крім українців та росіян були також

греки та вірмени, виселені 1778 року з Криму, та німці, переважно

меноніти (анабаптисти), але їх було небагато – вони становили лише

2*/е загальної кількости населення Катеринославського намісництва."

Третім родом колонізації була міська. У Запорізьких Вольностях

майже не було міст, і тому довелося будувати їх для всіх повітів. У

Катеринославському намісництві було 15 міст. Деякі з цих повітових

міст не розвинулися, і населення їх мало відрізнялося від сільського.

Але інші вже в перших роках свого існування почали грати значну

ролю в економічному житті країни. По містах оселялися купці ре-

місники, засновувалися цехи. Серед міст виключно скоро залюднені

були Нахічеван та Маріюпіль, де замешкали вірмени та греки і Кри-

му. Почав розвиватися Катеринослав, головне місто намісництва,

в якому незабаром постали ряди крамниць, адміністраційні будинки,

передбачали заснувати університет та музичну академію. Великого

значення набув Херсон, де скупчувалися купці з України, Росії,

Польщі, Франції, Австрії. Херсон став пізніше головним торговель-

ним портом на Чорному морі, з якого вивозили збіжжя до Західньої

Европи.

Кількість міської людности зростала. Наприклад у 1774 році куп-

ців було 1.692, а у 1789 році було їх уже 2.236; число цехових із 1.054

душ у 1774 році зросло до 16.149 в 1789 році."

У містах було більше чужинців. Крім Нахічевану та Маріюполя

в інших містах теж було багато росіян – купців, ремісників. Особ-

ливо космополітичний характер мав Херсон, в якому було багато

французів, поляків, турків, італійців. Тут були торговельні контори

французів-братів Антуан, австрійських купців Біллесгофен, польсь-

ка контора графа Прото ПотоцькогоЛ'

Населення Катеринославського намісництва протягом 17 років

(1775-1792), не зважаючи на війну 1787-1791 рр., збільшилося при-

близно в чотири рази: року 1774 було 107.108 душ чоловічої статі,

а в 1792 році вже 419.849."

Окреме місце в історії заселення Південної України кінця XVIII

століття належить козакам.

Після зруйнування Січі в 1775 році значна частина – переважно

запорожців-сіромах, себто тих, що не мали жадної власности, поман-

дрували на Тилигул. Від російського начальства діставали вони «бі-

лети» на рибну ловлю, але додому не верталися. Турецька влада

оселила їх за Дунаєм. Таких утікачів рахують приблизно тисяч на

п'ять. Решта запорожців, що жили в Січі та в паланках, у зимівниках

та слободах, залишилися. Старшина зберегла свої зимівники й, за

«пляном», дістала землі до норми–від 1.500 до 12.000 десятин землі,

Дехто дістав навіть більше, як наприклад, Пишмич – 12.400 десятин,

колковніїк Старець – 14.636, отаман Кірпак – 11.912. Багато-хто з

колишньої запорізької старшини стали дідичами, одержали російські

ранГи. а дехто – посади в новому управлінні країни. Серед старшини

було чимало статечних господарів, які мали добрі господарства, зай-

малися скотарством, рільництвом, розводили коней, овець, мали

значні суми готівки."

Залишилося багато рядових козаків, яких приписано до скарбо-

вих селян. У 1776 році зимівники знесено і запорожців переселено до

великих слобід як військових поселян. Потьомкін закликав козаків

вступати до пікінерних полків, але вони до тих полків ішли неохоче.

Не кидаючи думки про поновлення козацтва, Потьомкін вирішив

використати для цього запорожців. У 1783 році він розпочав перего-

вори з колишньою запорізькою старшиною: Сидором Білим, Г. Легко-

ступом, Чапігою про створення покірного собі нового Запорізького

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок