Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

Українські землі у ХІХ столітті / сторінка 17

Назва:
Українські землі у ХІХ столітті
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
79,02 KB
Завантажень:
1615
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
війська. Так зародилася нова організація – «Військо чорноморських

козаків». У своїх плянах Потьомкін мав, з одного боку, створити на-

дійне козацьке військо, а з другого – притягти запорожців, що осе-

лилися за Дунаєм."

Року 1787 почалася російсько-турецька війна і загострилося пи-

тання про можливість нападів турків на Південну Україну. Чорно-

морське військо, яке набуло ще більшої важливости, одержало назву

«Військо вірних чорноморських козаків», а року 1790 Потьомкін ді-

став титул «Великого гетьмана чорноморського війська». Так проект

В. Капніста з року 1783 про відновлення козацьких полків," не

апробований Катериною II для Лівобережної України, використав

Потьомкін для України Південної.

Чорноморське військо було зорганізоване на зразок старого Запо-

різького війська. В Олешках засновано Кіш, де зібралося 12.000 коза-

ків під командою Сидора Білого. Але старшину не обирали, а її при-

значав сам Потьомкін. На ті часи організація навіть такого війська

приваблювала колишніх запорожців і селян, які масами втікали з

України. Спроби приєднати до чорноморських козаків російські за-

логи старовірів, російських міщан, не вдалися. Проте, Потьомкін

успішно побільшував їх число, купуючи у поміщиків села й повер-

таючи їх населення на військових поселян."

Року 1790 під Чорноморське військо приділено між Дністром і

Богом землю, де засновано 25 слобід і поселено коло 9.000 душ обох

статей. Але 1791 року Потьомкін помер. Чорноморців виселили на

Тамань, але згодом їм вдалося добитися дозволу перейти над ріку Ку-

бань і створити там своє військо, яйе пізніше дістало назву «Кубан-

ського війська»- їм видали навіть деякі реліквії Запорізької Січі,

ікони, грамоти. Тоді багато запорожців також перейшло на Кубань,

творячи там курені та паланки. Вони зберегли запорізькі пісні, пере-

кази, звичаї і аж до революції 1917 року залишалися останніми

спадкоємцями старого Запоріжжя, не зважаючи на всі заходи росій-

ського уряду зрусифікувати їх."

Наступник Потьомкіна, князь П. Зубов, заснував 1795 року нове

намісництво з адміністраційним осередком у Вознесенську. Проте,

6 листопада 1796 року померла Катерина II, а 12 грудня новий цар

Павло, бажаючи знищити всякі згадки про Катерину П, зліквідував

намісництва й об'єднав Катеринославське та Вознесенське наміс-

ництва з Таврійською областю у величезну Новоросійську губернію.

Катеринослав перейменовано на Новоросійськ.

Так штучна назва «Новоросія» поширилася на всю Південну

Україну, і цю аберацію – ніби країна «Запорізьких Вольностей» е

Росією, а не Україною – твердо засвоїли і сучасники, і нащадки,

і адміністрація, і історики – до середини XX століття.

Після смерти Потьомкіна посипалися скарги поміщиків на вте-

чі селян до Південної України. Хоч наказ Потьомкіна «не повертати

втікачів» не був офіційно скасований, на практиці становище селян

змінилося, і декому з поміщиків завертали збітців.

У відповідь на скарги поміщиків Павло поширив на Південну

Україну кріпацтво. Наказ 12 грудня 1796 року забороняв селянам

Катеринославського і Вознесенського намісництв та Таврійської

области переходити з місця на місце, а поміщикам дозволяв розшу-

кувати своїх утікачів, і поміщик, у якого знаходили збіглих селян,

мусів платити за кожного 50 карбованців або повертати тому, від

кого вони втекли." Цей наказ ще не вводив кріпацтва в повному об-

сягу, бо особа селянина не визнавалася власністю пана, але за тодіш-

ніх умов, коли адміністрація та суд були станові, шляхетські, зви-

чайно, селянин не міг доходити своїх прав. Наприкінці XVIII ст. в

Південній Україні деякі поміщики жорстоко карали і навіть торту-

рували своїх селян."

Унаслідок введення закону 12 грудня 1796 року селяни почали

тікати з Південної України на Дін, на Кубань, на Кавказ. Адміністра-

ція безуспішно вживала різних заходів, щоб припинити цю втечу.

Наприкінці XVIII ст. центр уваги нових адміністраторів Півден-

ної України перенісся на захід. Там у 1793 році біля старовинної фор-

теці Гаджібея засновано місто Одесу, якому приділено 30.700 десятин

землі. Заселялася Одеса спочатку слабо: 1793 року в ній було лише

8 чоловіків та 10 жінок, а року 1799 – вже 4.573 осіб обох статей.

Місцевість над берегом глибокого Бозького лиману сприяла тому, що

Одеса швидко зростала і на початку XIX ст. стала багатим космопо-

літичним містом, де зосередилася чорноморська торгівля. За перші

25 років існування Одеси оборот її торгівлі збільшився в 11,7 раза,

тоді як у цілій Російській імперії – тільки в 2,4 раза."

Заселення Південної України, з її запорізькими степами, та на-

ближення до Чорного моря мали величезне значення для України,

не зважаючи на те, що робилося все це «во славу Росії та її величі».

Прагнення Росії заволодіти Чорноморським узбережжям збігалося

з прагненням України, яка ввесь час свого історичного існування,

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Реферат на тему: Українські землі у ХІХ столітті

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок