Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)

Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)

Назва:
Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
22,35 KB
Завантажень:
71
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Православна церква відродилася на початку ХХ ст. Угорський уряд намагався припинити православний рух. Проти православних вірників було влаштовано два ганебні судові процеси в Мараморош-Сиготі у 1903-1904 рр. та 1913-1914 рр. З входженням закарпатських земель до складу Чехословаччини у 1919 р. під назвою Підкарпатська Русь, православна церква отримала офіційне визнання від державної влади. Станом на 1921 р. православних налічувалося вже більше 60 тисяч. Починають утворюватися чоловічі та жіночі православні монастирі, які знаходилися під юрисдикцією сербської православної церкви. Офіційна політика угорців щодо православної церкви і її монастирів було неоднозначне. Відчуваючи недовіру до греко-католиків через події Карпатської України Угорщина вирішила підтримувати православний рух, ставлячи собі за мету створити окрему автокефальну православну церкву під владою Константинопольського патріарха.

При написанні даної роботи автором було використано матеріали архівного та мемуарного характеру. Деякі з документів вже вводилися в науковий обіг, але більшість використовуються вперше. Важливий фактичний матеріал міститься в фондах Р – 1434. „Сільський Народний Комітет с. Липча”, Р – 544. „Уповноваженого Ради по Справам російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області”, Р – 1490. „Уповноваженого Ради по Справам релігійних культів при Закарпатському облвиконкомі у місті Ужгород”. Поза увагою істориків залишається поточний архів Мукачево-Ужгородської православної єпархії, в його фондах автором виявлено численні листи, накази, записки, що розкривають складний процес взаємовідносин єпископської резиденції з керівними угорськими колами на Закарпатті в 40 рр. XX століття. В роботі використано спогади колишнього в’язня Дахау – ченця Т. Росохи, що розкривають антифашистську діяльність духовенства в кінці 1930-х на поч. 1940-х рр. [17-20]. До наукової розвідки залучено матеріали періодичних видань, на сторінках яких висвітлюються окремі аспекти досліджуваної проблеми. Мова йде про журнали „Православный вестник” – офіційний орган Мукачівсько-Пряшівської єпархії, „Церковний календар на 1943 р.” тощо.

Тема діяльності православних монастирів на Закарпатті в 1939-1944 рр. досліджувалася істориками лише побіжно. Наприклад відомий український вчений-емігрант О.Данко вважає, що православна церква під час угорської окупації „пройшла шлях від стану переслідуваної на самому початку періоду до стану церкви підтримуваної тією ж мадярською владою” [27-28]. В. Пагиря описав соціально-економічне життя деяких монастирів на Закарпатті, обмежуючи тему дослідження 1939 р. [34]. Окремі аспекти діяльності православного чернецтва у роки Другої світової війни розглянули В. Максимишинець [32], О. Довганич, З. Пашкуй, М. Троян [30], Г. Кризина [25].

Автор поставив перед собою ряд завдань. Зокрема, охарактеризувати офіційну політику угорської влади щодо православної церкви та монастирів; показати роль єпископа Володимира (Раїча) як керівника єпархії; розкрити місіонерську, соціально-економічну та політичну діяльність чернецтва у рамках визначених темою дослідження.

За рішенням Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року. Ужгородський, Мукачівський та Берегівський райони були передані Угорщині [23, 14]. Від Підкарпатської Русі було відібрано територію площею 1523 квадратних кілометри. На цій території знаходилось 97 населених пунктів в яких проживало 173 233 чоловік [22, 100].

В червні 1938 р. на єпископську кафедру Мукачево-Пряшівської єпархії призначили владику Володимира. 30 жовтня 1938 р. відбуласяйого хіротонія в Белграді. Єпископ Володимир, в миру Любомир Раїч народився 11 січня 1882 р. в м. Ужиці (Сербія) [33, 5]. Після закінчення школи у рідному місті він виїхав до Росії, де закінчив у 1903 р. Віфанську духовну семінарію. У 1907 р. отримав диплом кандидата богослов’я Московської духовної академії. Після чого працює викладачем гімназії в Сербії. 2 травня 1937 р. висвячений у монахи з іменем Володимир. Через деякий час отримав сан ієродиякона, ієромонаха та архімандрита.

20 листопада 1938 р. єпископ Володимир приїхав до Мукачева, а 26 листопада змушений був переїхати до Хуста, залишивши в Мукачеві свого адміністратора ігумена Аверкія (Таушев). Під керівництвом якого перебувала Архієрейська резиденція і єпархіальне майно та номінально всі приходи і монастирі на окупованих територіях [37, 50]. Він повинен був піклуватися і діяльністю чернецтва і православних монастирів у названих межах. На території, що відійшли угорцям за Віденським арбітражем діяв жіночий православний монастир в с. Червеньово-Домбоки на Мукачівщині.

Для ефективного функціонування єпархії єпископ Володимир реорганізував Духовну Консисторію: духовний суд, шкільне, монастирське та єпархіальне управління. На чолі цих установ єпископ призначив близьких до себе осіб з місцевого духовенства.

Станом на 1 квітня 1939 р. на території сучасного Закарпаття діяло 2 православні чоловічі монастирі і 4 скити та 3 жіночі монастирі і 6 скитів.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок