Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

Назва:
Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
44,81 KB
Завантажень:
233
Оцінка:
 
поточна оцінка 0.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

П Л А Н

I. Вступ 3

II. Петро Калнишевський - постать овіяна легендами… 4

III. Як Петро Калнишевський потрапив на Січ? 5

IV. Перші спроби зруйнувати Запорозьку Січ 9

V. Ставлення Петра Калнишевського до гайдамацького руху 10

VI. Війна 1773-1775 рр. під проводом О. Пугачова 11

VII. Зруйнування Січі на початку червня 1775 р. 13

VIII. Скарб Петра Калнишевського 16

IX. Причини арешту Петра Калнишевського 17

X. Дви церкви побудовані гетьманом, та их значення 20

XI. Останні 25 років життя гетьмана на засланні 22

XII. Висновок 27

XIII. Список використаної літератури. 28

Вступ

Гетьманський період ми виділяємо осібно, бо обставини історичні складаються так, що Україна у цю добу стає більш-менш незалежною, владаии гетьманська стає самостійніша; до України звертаються чужоземни володарі та чужоземні держави, як до рівні, і народ Український, хоч і перебуває тяжке лихоліття через безнастанні войовничі наскоки, походи та бойовища, котрі не давали ходити коло хліборобства і тим нищили людей, та не про те була й думка у ті криваві часи. Народ, котрий шукає волі, домагається, щоб коли не собі, то хоч дітям цого легче стало жити, забуває за щоденні потреби і живе тільки надією на кращу долю. Для того, щоб добитися такого самостійного вільного, кращого життя, потрібні були великі люди, котрі здужали б зректися самі себе, змогли б забути усе задля добра свойому рідному краєві. Та, на превеликий жаль, на той час, таких людей не трапилось у нас, а ті, що орудовали у ту добу, більш шукали своєї власної вигоди .

На той час видатною особою був Петро Калнишевський.

Петро Калнишевський - постать овіяна легендами…

Петро Калнишевський... Ця постать овіяна легендами... При в'їзді до стародавнього міста Ромни перед очима постає монумент на Покровській горі. Цей пам'ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському. Спорудили його, земляки влітку 1990 р., готуючись до 300-річчя від дня народження «козацького батька». Встановлено його на місці, де знаходилася до 1908 р. Покровська церква, збудована на кошти останнього кошового і освячена 1770 р. Тривалий час його ім'я було оповите таємницею. Хто він - борець чи жертва, царський сановник, котрий впав у немилість, чи мученик за кращу долю України? Чому світова громадськість схиляє голови перед легендарним лицарем?

Переважна більшість дослідників, згадуючи про Петра Калнишев-ського, безпідставно стверджує, що походить він з козацької старшини, з української шляхти. Те, що згодом він став дуже багатим козаком, дворянином - безперечно, але про соціальне становище його пращурів даних не збереглося. Воно й не дивно, якщо врахувати, що масове заселення Посулля на Роменщині почалося лише після мирної постанови 1618 р. між Московщиною і Польщею.

1624 р. на березі р. Сули осіло 100 дворів переселенців з Правобережної України, і це поселення стало називатися слобода Пустовійтівка. В той же час неподалік, в іншому місці, на березі р. Сули осіло 50 дворів і заснували вони слободу Війтівку. Натоді в Роменському острожку було 300 дворів. Через кілька років Пустовійтівку та інші слободи спалили московські ратні люди під проводом карачаєвця І. Буцнєва, послані воєводою, князем Московської держави С. Прозоровським, а їхніх жителів вигнали з цих земель, та згодом вони знову повернулися й поселилися на старому місці, про що доносив у Москву гонець О. Циплаков у червні 1628 р.

23 червня 1628 р. князь С. Прозоровський та А. Толбузін писали у листі: «2 червня посилали вони для зсилки литовців карачаєвця І. Буцнєва, а з ним... дітей боярських і отаманів, і козаків по государевому указу 1000 чоловік. 1 червня в 12-й день І. Буцнєв і голови, що повернулися до Путивля, сказали, що вони на річці Сулі з 4-х слобід - Волкової, Охмилової, Пустовійтівки й Війтівки людей побили, а двори і ввесь завод спалили. А у Волковій було 40 дворів, у Пусто-війтівці - 100, а у Війтівці - 50, а в Охмиловій - 10, а всього 200 дворів» (Волкова - сучасне село Вовкавці, Охмилова - село Хмелів). Це було прикордоння, на ці землі претендували і Москва, і Варшава. Лише після польсько-московської війни 1632-1634 рр., у якій Московщина зазнала поразки, та тривалих переговорів про лінію кордону було встановлено 1638 р. так звану «Путивльську межу» - Пустовійтівка та інші ближні слободи й поселення остаточно ввійшли до Польщі й були офіційно включені до складу Речі Посполитої.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 



Реферат на тему: Зруйнування Запорозької Січі. Петро Калнишевський

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок