Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою

Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою

Назва:
Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,49 KB
Завантажень:
128
Оцінка:
 
поточна оцінка 4.6


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою

Питання про татарську навалу й долю української людності на території якої татари простягли своє «іго», належить до одного з найбільш спірних в історії України. Довгий час в російській, польській і навіть в українській історіографії панувала версія про повне запустіння України після татарської навали. Нібито всі міста були зруйновані, села попалені, а населення втекло - переважно на Суздальщину. Таким чином встановлювана “приємність” - наступність Суздальщини, а за нею Московщини від України, мовляв, не лише князівська династія, а навіть людність прийшла з України.

Першу підставу для цього подали літописи, які в сильних виразах описували

спустошення України («учиниша землю пусту»; «в місті не зосталося живої душі»; «держава Київська ні во що обратиша»). Не зважаючи на те, що в різних джерелах, як і раніше, згадується і міста, і людність України, стара польська і російська історіографія прийняли на віру ці гіперболічні вислови літописів. У середині XIX ст. польський історіограф М. Грабовський доводив, що спустошену Україну залюднило польське селянство. М. Максимович подав суттєву критику цієї теорії.

В історіографії довгий час панувала теорія запустіння України й міграції людности на північ. В. Ключевський наприкінці XIX ст. писав, що «Подніпров'я на довгі часи стало пустелею з бідними рештками давньої людности», бо, мовляв, основна її маса емігрувала на захід - до Галичини та на північ - до Суздальщини.

З'являються теорії, автори яких намагаються довести, що Україна за

великокнязівської доби була залюднені великоросами, які по татарській навалі

перейшли на Суздальщину, а подніпрянські землі колонізували українці з

Галичини. Цю теорію на початку XX ст. відновив академік О. Соболевський.

М. Грушевський не припускав можливосте повного спустошення України. Він

гадав, що людність південної України ще під час половецьких нападів

призвичаїлась рятуватися від ворога у лісах, ярах, болотах та печерах і, коли

минала небезпека, верталася додому й відкопувала закоиане добро. Жадних підстав вважати, що людність України тікала на Суздальщину - нема. Інша справа - еміграція боярства: воно мало для цього підстави вже в XII ст. у зв'язку з занепадом державного життя в Україні і розкладом дружинного устрою та даірського життя.

Могли емігрувати - духовенство, яромисловці, купецтво, але сільська маса не мала для цього підстав. Тож нема сумніву, що дотатарська ліодність задержалася в лісовій смузі - в полянсько-деревлянському та сіверському Поліссі. Там не було жадної небезпеки і там в народів збереглися діяяектологічні прикмети дотатарських часів.

В південігій частині України, яка найбільше потерпіла від татур, залишились топографічні і хореографічні назви дотатарських часів, а це свідчить, що зміни населення не було.

Татари, провадячи боротьбу з князями, намагаючись ослабити їх, використовували для цього сільські маси. Багато було випадків, коли вони переводили сільську людність безпосередньо під свою владу, доручаючи їй «сіяти пшеницю та просо».

Таким чином постали так звані «татарські села» і «татарські люди».

На ґрунті порівняльної забезпечности «татарських людей» та «татарських сіл» в

Україні почався антикнязівський рух: опинившись без князя та його урядовців,

деякі села цілком задовольнялися своїм становищем - залежністю безпосередньо від татар і працею на їхні замовлення. Найсильнішим був цей рух на Західній Україні, зокрема у так званих полоховцях: так називали населення між рр. Богом та Случчю.

Питання про болоховців належить до не зовсім з'ясованих, хоч викликало воно значну літературу. М. Грушевський вважав болоховців за промисловців, які відірвалися від осель і займалися «уходництвом»: рибальством, ловецтвом. Мали вони свої міста: Деревич, Губин, Кобядь, Кудин, Городець, Дожський. То була стара українська людність, можливо з домішкою чорноклобуків. Мали своїх князів, але з Володимирової династії. З приходом татар вони добровільно перейшли під зверхність їх. «Татарські люди» творили автономні громади, які нагадували громади до-князівських часів. Татари навіть не призначали до їх сіл своїх постійних урядовців.

Пріле було становище боярства та купецтва: посол папи Інокентія IV де Пляно-Карпіні в 1245-46 рр. писав, що татари «визначних і старших ніколи не милують».

Перебільшено уявлення про повний розгром міст. Пляно-Карпіні застав у Києві бояр, тисяцького. Звичайно, місто зазвало багато руйнації, але навіть церкви не всі були знищеві.

Той же Пляно-Карпіні писав, що з ним їхали до Києва купці з Царгороду, Польщі, Австрії, Франції, з Генуї, Пізи, Венеції. З цього видно, що навіть зовнішня торгівля Києва не зовсім припинилась. Не були знищені цілком і інші міста, які дуже потерпіли від татар: Чернігів, Володимир-Волинський, Галич - залишились столицями князівств. Не знищений був дорешти й Переяслав, бо згадується його в літопису 1245 року.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Становище українських земель після монголо-татарських навал та їх завоювання Литвою

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок