Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат: Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.)

Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.) / сторінка 2

Назва:
Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,58 KB
Завантажень:
106
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Специфіка Західного Поділля — насичений колорит орнаментики жіночих сорочок. Вишивалися вони густими чорними і червоними візерунками, майже без просвітів на рукавах. Наприкінці XIX ст, вовняні нитки інколи поєднували з металевими, бісером і лелітками Тут менше, ніж на Східному Поділлі, центрів килимарства і гончарства, зате розвиненіше різьблення. У селі Золотий Потік (тепер Бучацького району) працював невідомий на прізвище „геніальний руський різьбяр" (за визначенням львівської газети „Діло" 1882 р.). чиї майже ювелірної роботи ручні хрести зберігаються у музеях Івано-Франківська та Львова [3]. Зі Західного Поділля й прилеглого Прикарпаття походять найдавніші зразки народної витинанки. експоновані на виставці в Тернополі 1887 р. [4]

Ріка Золота Липа — умовна межа між Галицьким Поділлям і Галицьким Прикарпаттям. Останнє займає територію сучасної Івано-Франківської області, майже всю Львівську, захід Тернопільської, включає підрегіони, що у XIX ст. набули яскравої місцевої своєрідності. Це Бойківщина, Гуцульщина, Покуття тощо. Найбільшим із них є Бойківщина, розташована по обидва схили головного карпатського хребта від верхів`їв Дністра на північному заході до річки Лімниці на південному сході. Бойківщина славиться величними дерев`яними храмами з багатозаломними верхами та пишними іконостасами, різьбленими меблями, довершеним бондарським і довбаним посудом, оригінальною вибійкою та стилістично спорідненою з нею вишивкою, для якої теж властиві світлі графічні візерунки на кольоровому (часом різнобарвно-смугастому) тлі.

На невеликій території Покуття (межиріччя Черемоша й середнього Дністра, обмежене на заході передгір`ями Карпат) дуже своєрідне народне мистецтво в сусідніх Снятинському, Городенківському, Коломийському районах. Так само неповторні риси притаманні різним видам образотворчого фольклору в північних місцевостях Львівщини: на Сокальщині, Яворівщині, Городоччині, Галицькій Волині.

Найбагатше народне мистецтво має Гуцульщина, що займає високогірні місцевості навколо Чорногорського та Близницького хребтів, де сходяться історичні області Галичина, Буковина, Мараморош, які належали в XIX ст. Австрії та Угорщині. Коли в рівнинних районах мистецтвом займалися переважно для власних потреб, то в горах брак сільськогосподарських угідь сприяв розвиткові спеціалізованих кустарних промислів, появі династій майстрів, особливо в різьбярстві, які досягай вершин професійної досконалості (Шкрібля-ки, Корпанюки, Девдюки та інші родини).

Гуцульське мистецтво споріднене з народною творчістю карпатських горян у сусідній Румунії. В XIX ст. для нього характерні специфічно розвинені деревообробництво, мальована майоліка середземноморського типу на побілованому тлі, ювелірництво-мосяжництво, силянки з бісеру, виготовлення виробів зі шкіри з пишними металевими прикрасами, пухнасті довговорсові „ліжники", унікальна в Європі пластика з завареного сиру. Гуцульські села Космач, Яворів, Брустури, Ясіня та інші — справжні мікрокосми народного мистецтва, різні види якого складають відмінний від сусідніх сіл ансамбль, стилістично цілісний у виразних формах, тонкому геометричному орнаменті, вишуканому поліхромному колориті.

Північну смугу України-Русі складають три історико-етнографічні регіони: Волинь, Середнє Подніпров`я, або Київщина, Чернігівщина, або Північне Лівобережжя. їхні межі в основному співпадають з губернським адміністративним поділом XIX ст. Кожен із регіонів складається з двох лапдшафтно-етнографічних зон: південної лісостепової та північної поліської. Природа українського Полісся однотипна від Десни до Західного Бугу. Ґрунти тут малородючі, зате є багато лісів, рік і боліт, що створили сприятливі умови для вирощування льону і розвитку ткацтва, обробки деревини й заліза, виплавлюваного з болотної руди. Саме на Чернігівському, Київському та Волинському Поліссі працювали в ХVII-ХІХ ст. численні гути, що витворили стиль українського народного склоробства.

Унікальне родовище рожевого шиферного сланцю біля Овруча давало матеріал для знаменитих різьблених плит у інтер`єрі св. Софії Київської та для всіляких побутових дрібничок. У свіжовидобутому вигляді цей матеріал м`який і ріжеться ножем, але під дією світла й повітря темніє, стає твердим і крихким. Обробляли поліщуки і бурштин, який трапляється на Київщині та Волині.

Типова поліська вишивка відзначається архаїчним геометризованим орнаментом, їй властиве переважання червоного кольору, багатство візерунків на рукавах, манжетах, подолі й мінімум — на пазусі жіночої сорочки, що прикривається керсеткою.

Фактурний візерунок, утворений білим лляним поробком на сірій конопляній основі, — головний засіб вираження в поліською чиноватому ткацтві. Професійні ремісники ткали багатобарвні скатерки й рушники найскладнішого взору і всіляких переплетень а застосуванням 12-16 ремізок. Відомими центрами досі лишаються Кролевець Сумської області, Іванків Київської, Бехи Житомирськоі

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Реферат на тему: Районування українського народного мистецтва (ХVIII - ХХ ст.)

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок