Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Державницька ідея в російській історігорафії

Державницька ідея в російській історігорафії

Назва:
Державницька ідея в російській історігорафії
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
19,66 KB
Завантажень:
60
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 
Що являє собою «державницька школа» в російській історіографії? У літературі існує чимало її означень: «історична школа» (М. Чернишевський), «юридична школа» (П.Мілюков [8]), «державна школа» (М.Рубінштейн, В.Іллерицький, А.Сахаров, О.Шапіро [4; 5; 12; 13; 20), «історико-юридична» (А.Сахаров). Останнім часом вживається термін «державницький напрям»[3].

Цей «термінологічний хаос» - невипадковий. Взагалі термінологічні проблеми - це не лише питання семантики. Термінологічна з`ясованість відбиває рівень понятійного апарату та засоби дослідження проблеми. Розмаїття термінів щодо державницької школи в російській історіографії, на наш погляд, відображає етапи самосвідомості та вивчення цього феномену.

Справа в тому, що за поняттям державницької школи ховається досить складний науково-культурний феномен, характеристика якого містить кілька сенсів. Йдеться про: 1) державницьку у вузькому розумінні слова; 2) державницький напрям у російській історіографії; 3) державницьку свідомість російського суспільствава, етатистський стиль мислення російської інтелектуальної еліти.

Що являє собою державницька школа у прямому розумінні слова. Російський дослідник С.Михальченко виказав дотепне спостереження: якщо означення стоїть перед словом «школа», то останнє без сумніву можна замінити на слово «напрям» («державницька» школа - державницький напрям) [9, с.57]. Якщо «школа» пов`язана з конкретним ім'ям дослідника, то така зміна не можлива; наприклад: школа Антоновича, школа Грушевського, школа Ключевського. Цікаво, що державницька школа в російській історіо-графії не ототожнюється з однією конкретною постаттю (не кажуть «школа Кавеліна» чи «школа Чичеріна»).

На нашу думку, традиційні чинники «школи» (зв'язка вчитель-учні, єдина проблематика, спільні методи, концепція, наукова установа, навколо якої гуртуються члени школи) проступають дещо невиразно. Державницька школа в російській історіографії - це скоріше своєрідний «незримий колледж», об'єднання вчених, зусилля яких спрямовані на реалізацію єдиної наукової програми - створення нової концепції історії Росії, відповідно європейському рівню та стандартам.

Ідейно-філософські засади наукового світогляду істориків-державників становить ідеологія романтизму. Йдеться про вплив історичної школи права Ейхорна та Савіны, пріоритети політичної історії у Ранке, вчення Гегеля про державу як найвищу форму су спільного розвитку, ідею органічного розвитку суспільних форм життя у О.Т'єррі та Ф.Гізо. Ці романтичні повіви на російському ґрунті перегиналися з традиційними схемами та ідеями М.Ка-рамзіна, Г.Еверса, М.Каченовського, М.Погодіна тощо.

Формула романтичної свідомості містить три принципи: 1) ідея народності; 2) самобутності; 3) принцип органічності. Тріада С.Уварова (православ'я, самодержавство, народність) постає як консервативно-охоронний різновид цієї формули. Ідеологія істориків-державників відображає специфіку ліберальної течії в межах романтизму.

У свідомості російської ліберальної професури 40-50-х рр. ХІХ ст. ідея народності була тісно пов'язана з ідеєю державності, які розглядались як нерозривні поняття, форма і зміст. Держава уСоловйова - це «необхідна форма для народу, який немислимий без держави» [16, с.1126]. З точки зору Б.Чичеріна, держава - це вища форма суспільного життя, «вищий прояв народності в суспільній сфері» [18, с.369]. Таким чином, держава сприймалась ліберальними істориками як відбиття внутрішнього життя суспільства. тим самим ідея народності наповнювалась державницьким, змістом Вивчати суспільство, народне життя було можливо лише через діяльність уряду, державних установ, політичних діячів. Історик писав С.Соловйов у дусі Л.Ранке, «должен изучать деятельность правительственных лиц ибо в ней находится лучший, самый богатый материал для изучения народной жизни» [16, с.1124]

«Державницьке» сприйняття народності російськими інтелектуалами середини XIXст. тісно пов'язане з ідеєю самобутності російської історії. Соловйов пояснював специфіку російської історії процесом колонізації, яка у свою чергу була зумовлена такими чинниками як «природа країни», «природа племен» та «перебіг зовнішніх подій». У висновках до IVтому «Истории России» він писав, що давня руська історія є історія країни, яка колонізується. і К.Кавелін специфіку російського історичного процесу вбачав в особливостях «великоруського народного типу», тобто етнопсихологічному факторі. Характерні риси цього типу з огляду природних умов Росії - безформність, розпливчастість народної маси, зумовили провідну роль держави в історії Росії. Європа і Росія - два окремих світа. Європа створила місто, Росія —«мужицьке царство». Виразні метафори Кавеліна, які він вживав щодо характеристики аморфності, пасивної ролі народних мас: російський народ це – «етнографічна протоплазма», «калузьке тісто» [2, с.745-746].

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5 



Реферат на тему: Державницька ідея в російській історігорафії

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок