Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення

Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення

Назва:
Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
18,73 KB
Завантажень:
120
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 
Реферат на тему:
Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення


Історичний досвід та сучасна практика свідчать, що побудувати національну державу можна тільки за умови, коли в суспільстві є верстви, групи, зацікавлені в її існуванні. Відбутися може лише соціально розвинений народ, що має власну провідну верству, життєздатну еліту. Про це в загостреній формі вустами одного зі своїх героїв говорив І. Франко: «Поки ви, русини, не маєте своїх дідичів і міліонерів, поти ви не є жаден народ, а тілько купа жебраків та невольників» [1, с. 369]. Усвідомлюючи залежність державницького поступу від ролі й місця провідної верстви в суспільно-політичному житті, він звертається до інтелігенції із закликом «витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя…» [2, с. 404].
Відсутність цього соціального прошарку вже не раз спричиняла в Україні втрату незалежності. До цього долучався також трагічний вплив зовнішніх чинників. Так, Українська автономія в складі Російської держави в другій половині ХVІІ — на початку ХVІІІ ст. не втрималася й загинула через те, що не мала достатньо надійного соціального ґрунту, а тому не могла не втратити й провідної своєї верстви. Своєрідність тогочасних подій в Україні полягала в тому, що антифеодальна за своїм змістом визвольна війна була водночас національною революцією, боротьбою за власну державність. Національно-визвольні змагання дали додатковий імпульс становленню буржуазних, ранньокапіталістичних відносин, які всупереч феодальній реакції, почали розвиватися на українських землях завдяки козацтву, духовенству, міщанству та вільному селянству. Здобувши право на необмежену участь у політичному житті, вільне заняття промисловою діяльністю, право на володіння землею — основним національним багатством, ці соціальні верстви, насамперед козацтво, творили українське суспільство як політичну й господарську цілість. Попри суперечливий характер, певні прорахунки та відступи, у ментальності українців утверджується державницька ідея, яка стала метою визвольних змагань ХVІІІ–ХХ століть. Водночас нової якості набули етнічні процеси, пов'язані з національним самоусвідомленням українців, визначенням їхнього місця серед інших народів.
На жаль, після революції Б. Хмельницького, коли було досягнуто певної самостійності, український народ в особі його провідної верстви — української шляхти не зміг скріпити цю самостійність, а навпаки — розгубив її впродовж століття. Згодом нова українська аристократія, що виникла з середовища, розворушеного Хмельниччиною, поспіль денаціоналізувалася, зрадила національні інтереси, дедалі більше відходила від ідеї державності в бік чистої користі. «Боротьба за соціальні привілеї і за адміністративну автономію як засіб кращої охорони тих привілеїв — ось що було змістом панівної верстви в Україні, а не боротьба за автономію української нації», — писав відомий дослідник М. Шаповал [3, с. 24–25].
Такі українці байдуже або навіть вороже ставилися до української державницької ідеї, остання була на периферії їхніх політичних інтересів. Типовими є слова Віктора Кочубея — українця, який належав до найближчого імператорського оточення: «Хоч і народився я хохлом, я більший росіянин, ніж хто інший… Я розглядаю турботи українських губерній з точки зору спільних інтересів усієї Росії» [4, с. 10]. Хоча були й такі, які не тільки не стали на шлях колаборанства — служби московській імперії (чи польській короні), а й кидали виклик імперії, тільки-но вона вступала в чергове воєнне протистояння: дворяни Полетики, Милорадовичі, Марковичі, Рєпніни, Василь Капніст та інші.
Логіка історичного процесу полягала в тому, що в складі абсолютистської Росії Українська держава з її демократичним устроєм була позбавлена перспектив розвитку, адже справжнім фундаментом російської державності були не суспільно-станові верстви, не вільнолюбиві звичаї й традиції, а монархія.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 



Реферат на тему: Національна еліта як фактор державотворення: уроки минулого й реалії сьогодення

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок