Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1709 - 1734 РОКАХ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ

СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1709 - 1734 РОКАХ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ

Назва:
СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1709 - 1734 РОКАХ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
23,38 KB
Завантажень:
100
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 
В.І. Мільчев
СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1709 - 1734 РОКАХ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ
Ведучи розмову про зв'язки сербського народу з Російською державою впродовж XVIII ст., ми не повинні забувати, що реально ці стосунки були стосунками сербсько-українськими, оскільки переважна більшість сербських переселенців до російської держави осідала саме на Україні, сербське духівництво контактувало переважно з київськими монастирями... Тобто взаємини ці лежали немовби у потрійному вимірі: на рівні державному ми можемо розглядати їх як стосунки сербсько- російські, на рівні побутовому, реальному - як, головним чином, сербсько-українські. Сербсько- українські взаємини мали сталу та давню традицію. Особливою активізацією вони відзначилися протягом XVII - XVIII століть [1.-С.67-86]. Якщо ж казати про стале та масове оселення сербів у південних регіонах тогочасної України, за ініціативою та сприянням російського уряду, то ми можемо віднести його до років життя та діяльності Петра І. Відзначимо, що впродовж всього правління цього монарха російська держава опікувалася інтересами сербів як в Османській, так і в Австрійській імперіях. Одним із пріоритетних питань "сербського" напрямку в російській дипломатії була підтримка зв'язків із православним населенням Банату, Бачки, Славонії, Срему та Трансильванії та захист його інтересів перед урядом Відню [2.-Арк.1-4]. Наявність у згаданих регіонах великої кількості змілітаризованої людності - граничар - окреслила й притаманну всьому XVIII ст. тенденцію до вступу значних мас сербів-військовослужбовців на російську службу.
Зокрема, вважаючи за корисне завести легку кінноту, цар Петро наказом від 20 квітня 1707 р. доручив офіцерові на ім'я Апостол Кічич набрати 300 чоловік до гусарської команди, при 8 офіцерах із сербів і волохів. Люди ці увійшли до так званої "Волоської хоругви" [3.-С.547]. Незважаючи на свою назву - "Волоська", ця гусарська команда не була суто моноетнічним формуванням і включала до своїх лав і представників інших балканських етносів, зокрема сербів, про що свідчить хоч би ім'я та прізвище її полкового командира. Протягом 1708 р. до цієї військової команди заступила значна кількість військовослужбовців-сербів. Велися переговори про приїзд до російської держави нових груп сербів з Австрії та з Чорногорії [4.-Арк.1-3]. Створення подібних легкокінних загонів швидко стало необхідним для Росії як повітря.
Ситуація в південноукраїнському регіоні починаючи з 1709 р. була надзвичайно складною: антиросійський виступ запорожців під проводом Костя Гордієнка та їхній подальший перехід під протекцію Туреччини поставили російське командування перед неприємним, але болюче реальним фактом - відсутністю на південних кордонах України сили, за допомогою якої можна було б забезпечити збереження державних інтересів у регіоні. За планами Петра І такою силою мало стати православне, насамперед сербське, населення Балканського півострова.
Під час російсько-турецької війни 1710-1711 рр., більш відомої в історіографії під назвою Прутського походу, Петро І розіслав на Балкани емісарів із закликами піднести повстання проти турків і заступати на російську службу [5.-С.47]. Число гусар збільшилося та налічувало у 1711 р. 6 полків і 3 хоругви. Після невдалої Прутської кампанії їх було частково розпущено, а офіцерів і рядових оселено на Україні, на території слобідських козацьких полків [6.-Арк.5].
У складі російського війська залишилося лише 3 п'ятисотенні гусарські команди, які було використано у війні зі Швецією та розформовано в 1721 р. [3.-С.548-549].
Серед офіцерів цих хоругв у 1715 р. вперше згадано людину, якій судилося стати першим командиром та організатором Сербського гусарського полку - капітана Івана Албанеза: разом з іншими сербськими офіцерами його на початку 1715 р. було відряджено до Новгорода, ближче до театру бойових дій, до місць дислокації гусарських команд [7.-Арк.65].
Нейштадтський мирний договір, який вивів Росію в розряд держав загальноєвропейської значущості, з другого боку, надав Петру можливість повернутися до активнішого розв'язання проблеми виходу до південних морів, що настільки яскраво проявилося в Перському поході 1722 р.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12 



Реферат на тему: СЕРБСЬКІ ГРАНИЧАРИ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1709 - 1734 РОКАХ ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ЗАПОРОЗЬКОМУ КОЗАЦТВУ

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок