Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНІ (1918-1920 рр.)

ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНІ (1918-1920 рр.)

Назва:
ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНІ (1918-1920 рр.)
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
15,13 KB
Завантажень:
180
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 
В.В. Соловйова
ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНІ (1918-1920 рр.)
Прийшовши до влади, Директорія активізувала дипломатичну діяльність, прагнучи здобути міжнародну підтримку у боротьбі за українську державність. Українські лідери намагались встановити дипломатичні контакти, а в перспективі і повноправні дипломатичні відносини, з якомога ширшим колом учасників зовнішньополітичного процесу. Попри невизнання України de jure, Директорії вдалося значно розширити мережу своїх дипломатичних представництв за кордоном, у тому числі і у західноєвропейському регіоні. Розбудова репрезентацій Директорії в країнах Європи спиралась на вагоме законодавче і організаційне підґрунтя, закладене тут як Центральною радою, так і Українською Державою.
Дипломатичні відносини з Італією та Ватиканом перебували дещо осторонь від безпосередніх геополітичних інтересів України. Але позитивне ставлення цих держав до української незалежності, до чого значною мірою спричинилась діяльність дипломатичних репрезентацій УНР, відіграло надзвичайно важливу роль в еволюції суспільно-політичної думки про Україну. Українським дипломатам у вказаних країнах довелося подолати складний шлях від їх повної негації України до порозуміння і неофіційного визнання. У зв'язку з цим можна стверджувати, що лише прискорення драматичного фіналу перебігу національно-визвольних змагань завадило Ватикану визнати Україну de jure, який був вже на реальному шляху до цього визнання.
Спроби нав'язати офіційні стосунки з країнами Антанти українська дипломатія розпочала фактично вже напередодні поразки у війні держав Четверного союзу, під політичним впливом якого формувалась її міжнародна орієнтація. Взявши курс на порозуміння з країнами Антанти, Директорія УНР сформувала ряд надзвичайних дипломатичних місій з метою добитися визнання Української Народної Республіки і одержати допомогу в боротьбі проти більшовицької Росії і Польщі. Одним з перших було створено українське представництво в Італії. 17 січня «Робітнича газета» повідомила, що відбула перша частина членів української місії на чолі з В. Мазуренком, а 18 січня мала відбути друга частина членів місії на чолі з новопризначеним головою Д. Антоновичем [1].
Авторитетний політичний і громадський діяч, син видатного українського історика В.Б. Антоновича - Д. Антонович був добре знайомий з Італією, де в юнацькі роки студіював історію мистецтва. За часів Центральної Ради очолював міністерство морських справ УНР, в липні 1918 р. був призначений генеральним консулом Української Держави у Швеції. В листопаді 1918 р. входив до складу делегації Українського Національного союзу на переговорах із країнами Антанти в Яссах (17-23 листопада 1918 р.). Належав до партії українських соціал-демократів [2.-С.63-65]. За наказом МЗС УНР від 17 лютого 1919 р. до складу української місії в Італії увійшли - радник В. Мазуренко, колишній заступник міністра фінансів УНР і Української Держави (1917-18 рр.), який до призначення радником української місії в Італії виконував функції міністра фінансів в уряді В. Чехівського. До УСДРП також належав і секретар місії - М. Єреміїв, журналіст, колишній секретар Центральної ради [2.-С. 121-122]. На посади аташе місії були призначені А. Чехівський - брат В. Чехівського - голови Ради міністрів УНР та Ю. Вовк, племінник Д. Антоновича. Посаду урядовця одержав С. Пащенко, який пізніше в Римі був призначений аташе на місце Ю. Вовка. Крім них в місії працював позаштатний аташе С. Мако - відомий український маляр із 16 листопада 1919 р. юрисконсультом - Т. Галіп, член української делегації на Паризькій мирній конференції. У жовтні 1919 р. на запрошення Д. Антоновича до Рима переїхав Є. Онацький, журналіст, вчений- історик, колишній секретар Центральної ради. В Італії він очолював пресове бюро, згодом був секретарем дипломатичної місії, з червня 1920 р. - аташе, а з 1921 р. - керуючий справами української місії в Римі [2.-C.90-91; 3.-Ф.4472.-Оп.1.-Спр.2.].
Українській дипломатичній місії в Італії протягом 3,5 місяців довелось добиватися від італійського уряду офіційного дозволу на в'їзд у країну.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7  8 



Реферат на тему: ДИПЛОМАТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В ІТАЛІЇ ТА ВАТИКАНІ (1918-1920 рр.)

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок