Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> План облаштування соляних промислів на півдні України після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р.

План облаштування соляних промислів на півдні України після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р.

Назва:
План облаштування соляних промислів на півдні України після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
4,94 KB
Завантажень:
84
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 
Реферат на тему:
План облаштування соляних промислів на півдні України після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р. 


Проблема економічного облаштування території, яка опинилася у складі Російської імперії після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р., гостро постала перед російською адміністрацією в другій половині 70-х років. Справа постачання сіллю населення у XVIII сторіччі належала до ряду стратегічних. Про це свідчить розгляд сенатом з подачі генерал-губернатора Новоросійської та Азовської губерній князя Г.О. Потьомкіна питання про соляні промисли на Кінбурзьких, Бахмутських та Маноцьких озерах. Про цю справу ми дізнаємося із доповіді Сенату імператриці Катерині ІІ.
Даний документ знаходиться в Російському державному архіві давніх актів у фонді 19 справа 205. Це — копія, ймовірно 1803 р., бо знаходиться серед справ 1803 року і почерк справ співпадає [2]. Справа містить 8 аркушів. Текст на обох сторінках кожного аркуша. Датування справи відсутнє, але позаяк вона стосується питання, що виникло після зруйнування Січі, то можемо говорити про 1776 –  рр.
У справі кожен комплекс озер розглядається окремо (Кінбурзькі, Маноцькі та Бахмутські). Маноцькі озера знаходилися на території Війська Донського. Згідно з урядовими планами вони повинні були забезпечувати Слобідську губернію, а також фортеці Приазов’я.
Що стосується Кінбурзьких — то раніше вони знаходилися у володінні очаківських жителів, з одного боку, та запорожців — з іншого. Те, що Кінбурзькі соляні озера не належали до власності кримського ханства, хоча і знаходились на його території, підтверджує і А. Скальковський. Він свідчить, що в 1785 році при укладенні відкупного контракту на соляний промисел турецькі фінансові чиновники, при переліченні всіх внутрішніх та зовнішніх ханських озер, не згадують про Кінбурзькі [3, 22].
Запорожці видобували сіль для власного споживання, а також інколи вивозили в Україну. Схема турецького промислу була така: сіль складали в бугри, потім частину продавали на місці російським підданим, а частину перевозили до Очакова, де і зберігали в магазинах, а в міру виникнення попиту — продавали полякам та російським підданим. У свою чергу, поляки та росіяни переправляли її далі в Польську Україну ріками Бугом та Дніпром, платили за неї по 5 – коп. за пуд, та ще й мито в Очакові по 15 копійок. При перетині кордону Російської імперії росіяни платили ще 1 копійку [1, арк.1 зв.]. При укладенні Кючук-Кайнарджийського мирного договору, згідно з 18 артикулом, територія соляних озер переходила під російську юрисдикцію. Але при розмежуванні кордонів, яке проводили російські та турецькі комісари, останнім вдалося добитися у російського генерал-майора Кохіуса дозволу на видобуток солі на російських територіях очаківськими жителями. Для цього при осадженні солі бажаючі повинні були з’являтися до командирів турецької та російської влади і брати у них білети-дозволи для вільного солеваріння та вивозу солі [1, арк.2].
У той же час Г.О. Потьомкін звітував і про положення бахмутських соляних промислів. Ці промисли були закриті через нерентабельність с середині століття, але відновлені під час російсько-турецької війни 1768 –  рр., коли провіз солі із Криму та Очакова було зупинено. Але казна не отримувала прибутків від цих соляних промислів. Там знаходилося 60 сковорідок, до яких було приписано 1000 душ, а діяли постійно тільки 2. При цих двох сковорідках працювало по 5 осіб, при цьому для солеваріння було відведено ліс на дрова, який, за переконанням урядовців, можна було б використовувати для кораблебудування. Солеваріння відбувається не цілорічно, а тільки влітку, коли приїжджали відкупники із України. Ці торговці платили за кожну сковороду по 20 рублів на добу. Із цієї суми солеварам платилось по одній копійці за пуд (коли сковорода давала більше 120 пудів, то по дві копійки). До того ж робітники солеварні продавали дрова відкупникам по 4 сажні на сковороду по 4 рублі за сажень.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3 



Реферат на тему: План облаштування соляних промислів на півдні України після Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок