Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ ФОН УКРАЇНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII ст.

ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ ФОН УКРАЇНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII ст.

Назва:
ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ ФОН УКРАЇНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII ст.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
12,46 KB
Завантажень:
48
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
С.М. Вегерчук
ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ ФОН УКРАЇНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII ст.
Значну частину писемних свідоцтв про Карпато-Причерномор'я (Галицьке Пониззя), що відносяться до середини і початку другої половини ХІІ ст., надають руські й українські літописи у зв'язку з діяльністю звенигородського князя-ізгоя Івана Ростиславовича Берладника в 1144-1160 рр. Саме його діяльність стимулювала потужну українську колонізацію в ці землі з районів Галицького князівства - бродників, берладників, галицьких вигонців, - і призвела до створення історичного прообразу Козацької держави у Придністров'ї і Подунав'ї - Берладської Січі. Насправді, російські й українські вчені одноголосно вважали бродників і берладників слов'янським населенням, що наближається по своєму способі життя до козацтва. Румунські ж дослідники припускали, що це були "східні романці" [1.-С.81-82]. Останнє дивовижно і, мабуть, курйозно, оскільки загальновизнано, що зазначені групи населення були вихідцями з Галицьких земель, а тому мали споконвічне українське походження. Тому нема рації вдаватися тут у штучну дискусію з цієї проблеми. Спробуємо лише
розглянути наявні в джерелах свідоцтва про інші народи, що населяли ці землі в ХІІ - першій половині ХІІІ ст., а також про їх політичне становище. Тим самим, у рамках цієї статті, ми намагаємося вивчити лише етнополітичний фон, на якому відбувалася українська колонізація Карпато-Причорноморських земель.
Насамперед, це торкається проблеми про поширення політичного впливу Галицького князівства до понизів Дністра, Дунаю і чорноморського узбережжя. Здавалося б, це питання для аналізованого часу можна вважати вирішеним. Дійсно, літописні повідомлення про галицькі міста, а також інші джерела, що відносяться до другої половини ХІІ і початку ХІІІ ст., дозволяють із достатньою очевидністю судити, що на півдні кордони Галицького князівства досягали низовій Дністра, Дунаю і Причорномор'я. Ця думка в літературі давно стала традиційною і заснована вона на трьох відомих джерелах: грамоті князя Івана Берладника [2.-С.78-87], "Списку міст руських" Воскресенського літопису [3.-С.240] та фрагменті про Ярослава Осмомисла з поеми "Слово о полку Игореве" Проте, незважаючи на єдність поколінь вчених у цьому питанні, ряд дослідників в останні десятиліття ХХ ст. поставили цей факт під сумнів. Так, М.Ф. Котляр розмірковує, що ні грамота Івана Берладника (поза залежністю від її істинності), ні "Список міст руських" не свідчать про галицькі кордони. Вони засвідчують лише те, що деякі подунайські міста були населені руським населенням. А це, стверджує вчений, цілком різні речі. Він вважає ці міста, скоріше, болгарськими, оскільки в "Списку міст..." місцеві товари не протиставляються болгарським. Навпаки, вони протиставляються чеським або угорським товарам [4.-С.98].
Тим часом, найвідомішим джерелом, що прямо вказує на галицькі кордони на Дунаї є фрагмент із поеми "Слово о полку Игореве". Автор "Слова" звертається до галицького князя Ярослава Володимировича Осмомисла: "Галичкы Осмомысле Ярославе! Високо седиши на своемъ златокованнемъ столе, подперъ гори Угорскыи свои железными плъки, заступивъ королеви путь, затворивъ Дунаю ворота, меча времены чрезъ облаки, суди рядя до Дунаю" [5.-С.12].
Ці свідчення М.Ф. Котляр також бере під сумнів. "Не можна забувати, - пише він, - що "Слово" - це твір художнього, поетичного жанру. Від нього не можна вичікувати документальної точності. А це значить, що не може літературний твір, виступаючи єдиним джерелом, слугувати підставою для тверджень у такому складному питанні, у той час, як інші джерела говорять протилежне" [4.-С.98-99].
Які ж це джерела і про що вони говорять? Насамперед, зазначимо, що "Слово" - не єдиний твір ХІІ ст., що вказує на Дунай як на межу між Візантією і Галицькою Руссю. Так, на підставі фрагменту з твору німецького письменника Готфріда Вітерборзького "Пантеон", написаного у 1186 р., можна прямо зробити висновок, що прикордонною рікою Візантії та Русі був Дунай.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: ЕТНОПОЛІТИЧНИЙ ФОН УКРАЇНСЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ КАРПАТО- ПРИЧОРНОМОРСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У XII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIII ст.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок