Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІОНАЛЬНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІОНАЛЬНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

Назва:
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІОНАЛЬНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
11,02 KB
Завантажень:
478
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0


Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 
Н. А. Шкода
РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІОНАЛЬНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.
Сучасний процес державотворення, національного відродження в Україні цілком природно привертає увагу до культурного життя українського народу, його мистецтва, в тому числі театрального. Все більше людей усвідомлює, що ознайомлення з історією розвитку українського мистецтва є невід'ємною складовою життя і діяльності кожної інтелігентної людини.
Історію українського професіонального драматичного мистецтва на початку XX ст. науковці традиційно вивчали в театрознавчому аспекті. Драматичний театр - синкретичне мистецтво. Це вимагає при дослідженні його історії використовувати комплексний підхід, що передбачає застосування інформації різних наукових галузей (психології, історії, літературознавства, театрознавства), що сприятиме відновленню більш об'єктивної, повної картини розвитку національного театру. У даній статті здійснюється така спроба.
Мета статті - з'ясувати основні тенденції розвитку українського професіонального драматичного театру на початку XX ст.
Театральна творчість - біосоціальний процес, що розвивається під впливом соціального й психологічного чинників. Мотивація поведінки провідних діячів українського драматичного мистецтва на початку XX ст. була різноплановою, формувалася під впливом почуттів громадського обов'язку та природного особистого егоїзму. Тому конфлікти у професіональних трупах відбувалися внаслідок дії і переплетіння об'єктивних і суб'єктивних чинників. З одного боку, сценічне мистецтво розвивалось в умовах національно-визвольного руху, через що його фундатори, керуючись патріотичними міркуваннями, намагалися багатьма творчими засобами підсилити етноконсолідуючу функцію театру. З іншого боку, сценічний процес відбувався під впливом психологічних суперечок між провідними сценічними діячами і природними творчими розбіжностями між ними.
Конфлікти між провідними режисерами часто використовували артисти труп в егоїстичних інтересах. Виконавці колективів для здійснення особистих намірів не завжди були розбірливими у засобах, вдавалися до шантажу, інтриг, брудних пліток. Листування і спогади театральних діячів та їх сучасників свідчать про те, що фундатори української сцени не просто конфліктували, а часто стосунки між ними доходили до відвертої конфронтації. Не тільки виконавці труп, але і їх керівники часто використовували неінтелігентні засоби: пліткували, переманювали більшою платнею артистів у конкурентів. Інколи непорозуміння виникали внаслідок боротьби за художньо-адміністративне керівництво, за своєрідне диктаторство, хоча міцне управління трупами було запорукою їх успішної діяльності. Без такої диктатури неможливо було відстоювати існування українського театру.
На початку XX ст. обличчя національного театру продовжували визначати корифеї української сцени (М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Заньковецька, М.Садовський, П.Саксаганський). Вони добре усвідомлювали необхідність і користь спільних дій як могутнього засобу боротьби за драматичне мистецтво в умовах урядових заборон і переслідувань. Це змушувало їх об'єднуватись на деякий час.
Парадоксальність і унікальність ситуації полягала в тому, що національний театр, незважаючи на конфлікти між його провідними діячами, виконував етнозахисні й націєтворчі завдання, досяг європейського рівня розвитку. Це стало можливим завдяки обдарованості й патріотичності його провідних представників. Кожен з корифеїв української сцени мав вибір: підвищуватись в чинах, спокуситися високою платнею і славою артиста Імператорського театру, чи служити в українському театрі, добровільно прирікши себе на тяжку працю. Ніхто з них не зрадив бажанню утверджувати національне мистецтво. Але у творчості фундаторів театру патріотична мотивація співіснувала з егоїстичними намірами. Часто перемагало почуття громадського обов'язку, а іноді - особисті міркування. Це зумовило суперечливий характер розвитку драматичного мистецтва.
Українські корифеї залишалися носіями традицій етнографічно-побутового і реалістично- побутового сценічного мистецтва.

Завантажити цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6 



Реферат на тему: РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО ПРОФЕСІОНАЛЬНОГО ДРАМАТИЧНОГО ТЕАТРУ НА ПОЧАТКУ XX СТ.

BR.com.ua © 1999-2017 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок