Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат: Моє село – Серафинці

Моє село – Серафинці / сторінка 2

Назва:
Моє село – Серафинці
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,90 KB
Завантажень:
366
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Одне з перших великих повстань відбулося 1490 року під проводом Мухи. Воно охопило все Покуття й інші землі аж до Галича й Рогатина. Історики не знають точно, звідки родом той Муха.
Учений з діаспори І. Кузич-Березовський пише «що, напевно, Муха... шляхтич з Березова або Серафинець». Ми нічим не можемо підтвердити його припущення, але й ніхто поки що не спростував, що ватажок повстання не походить із цього села. Що ж до шляхтичів Березовських, які підтримували Муху, то такі прізвища збереглися в Серафинцях дотепер і, можливо, якісь Березовські заснували згодом село
Березів Косівського району або ж навпаки, прийшли звідти до нашого села.
Нема сумніву, що вихідці з Серафинців були серед повстанців Мухи, а під час національно-визвольної війни 1648 року, коли Городенка повстала проти польської займанщини, брали участь у загонах Семена Височана.
У 1772 році відбувся перший поділ Польщі між Австрією, Росією і Прусією, внаслідок якого Галичина відійшла до Австро-Угорської імперії й стала називатися Королівством Галіції й Володимирі!'. Правив ним цісарський намісник. Край був поділений на повіти, якими керували старости.
Не можна сказати, що життя галицької спільноти дуже поліпшилося, та все ж цісарські реформи принесли деяке полегшення.
А загалом Галичина була колоніальним придатком Австро-Угорської імперії, яка мало дбала про соціально-економічний розвиток краю. Промисловість тут розвивалася слабо, 60 відсотків її становили дрібні майстерні, в яких працювали до 10 осіб.
Цукрові буряки з галицьких ланів вивозили переробляти до Австрії, а перший цукровий завод у Галичині збудували в Ходорові лише 1913 року.
Зате широко розвивалося горілчане виробництво. На території Городенщини працювали три ґуральні: в Городенці, Ясенові-Пільному і Гвіздці. Кожне мале село мало корчму, а великі села - і по 2-3.
Не в кращому стані перебували й земельні відносини. Після скасування панщини 1848 року краща частина сільськогосподарських угідь належала поміщикам, гірша - селянам, зате податки за землю для селян були в два й більше разів вищі за поміщицькі.
Аналогічне становище було й у Серафинцях. Кращі сільськогосподарські угіддя Заокіп, Заперевід, Шнури, Заставки, Рудки й Реґівки належали магнатам Потоцьким, які передали село у віно графові По-пінському, а відтак в оренду Зільберам і Зейдманам. У ХУІІ-ХУПІ століттях деяку частину земель - Заокіп, Заперевід, Шнури, Реґівки, Купиня - розпродали біднішим шляхтичам і селянам, бо орендарі господарювали погано.
У селі працювали невеликі цехи та майстерні, що виготовляли знаряддя праці й переробляли сільськогосподарську продукцію: млини, кузні, олійниці, поташня.
На Юрківці на річці Червоній був Петрів млин, а поблизу Левади - Базів млин. Після Першої світової війни в центрі Вознесенського кута працював ще й третій - Курчаків механічний млин, але через відсутність палива він часто простоював, і селяни перестали користуватися його послугами. Тому власник перевіз свій млин у Тишківці, де він працював до Другої світової війни, а два водяні ще довго обслуговували селян, і лише в 30-х роках дехто став возити зерно до великих удосконалених млинів, збудованих у Городенці й у селі Далешевому, бо тут збіжжя відразу міняли на борошно.
У сільських олійницях Козаченка, Бучовського, Крижанівського, Безмутька видобували олію з соняшнику, яка поряд зі свинячим смальцем була основним продуктом забезпечення людей жирами.
В олійницях, як і в млинах, завжди було завізно, лише в Петрівку, коли більшість селян жила надголодь, вони частково простоювали.
До старих промислів села належала й поташня, збудована ще наприкінці XVII століття й тривалий час давала непогані прибутки. Коли ж дерева, що росли поблизу неї, були вирубані, а довозити ліс здалеку стало невигідно, підприємство занепало й у середині XIX століття перестало працювати.
Велике значення для села мали кузні: Гуцулякова, Бачинського, Скібінського, Маркевича, Хотинського, Дзідикевича. Тут кували все сільськогосподарське знаряддя від сапи до плуга, коні, вози, замки, робили цвяхи, огорожі та ще багато іншого.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему: Моє село – Серафинці

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок