Головна Головна -> Реферати українською -> Історія України -> реферат на тему: Моє село – Серафинці

Моє село – Серафинці / сторінка 3

Назва:
Моє село – Серафинці
Тип:
Реферат
Мова:
Українська
Розмiр:
14,90 KB
Завантажень:
366
Оцінка:
 
поточна оцінка 5.0

Скачати цю роботу безкоштовно
Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Був навіть випадок, коли в кузні Гуцуляка виробляли фальшиві польські монети номіналом по два злоті.
Наприкінці XIX століття на полях Городенського повіту з'явилися проектанти-землеміри, щоб підготувати проект залізничної колії Де-лятин - Коломия - Стефанівка через серафинецькі поля. З Городенки планувалося провести залізницю полями й урочищами Жолоби і Заставки. Мала вона пролягти у ста метрах від хат Шлемкевича, Івана Боюка і Миколи Городецького, а далі полями понад Ставищем і Потічками аж до межі з Буковиною. Однак поміщик із Ясенова Криштафович добився перепланування залізниці, а станція Ясенів-Пільний стана в майбутньому базою для його фільварку. За планами, що збереглися в архівах Львова, за станцією Ясенів-Пільний 1896 року на центральній (цісарській) дорозі в напрямку Заліщиків, приблизно за два кілометри від Серафинців передбачалося спорудити станцію Бабин - Серафинці. Але й цієї ідеї не вдалося втілити в життя.
Тим часом будувалася залізниця неподалік від села, і люди з Серафинців там тяжко працювали, але й заробляли удвічі більше від сезонних поденщиків.
Основним заняттям жителів Серафинців було сільське господарство. Близько 50 господарів села, які мали до 5 гектарів землі, вирощували зернові й овочеві культури. Жито в основному йшло на хліб, кукурудза - на фураж для худоби та птиці. Вирощували також квасолю, біб, соняшник.
На початку 30-х років XX століття почав працювати цукровий завод у Городенці й селяни стали вирощувати цукрові буряки. В середньому засівали 0,3 гектара на госпо­дарство. Бідніші ґазди, які здебільшого мали 2-3 гектари ґрунту й одного коня і спрягалися з іншими господарями, вирощували культури, що йшли на прогодування родини, а щоб одягтись і взутися, шукали заробітків: у літній сезон працювали на полях поміщиків і заможних селян. У жнива працювали за восьмий або десятий сніп, а восени - на збиранні картоплі - за 7-му-10-ту міру.
Агротехніка обробітку була невисока. Поля угноювали раз на 5-6років, мінеральних добрив застосовували мало. Врожайність теж була
низька і становила в середньому з гектара:
пшениця - до 25 центнерів;
жито - до 20 центнерів;
ячмінь - до 20 центнерів;
кукурудза - до 50 центнерів;
картопля - понад 100 центнерів.
Правда, деякі господарства збирали врожаї навіть удвічі вищі від наведених.
Основною тягловою силою були коні, яких у селі налічувалося близько трьохсот голів. До Першої світової війни використовували і волів.
З архівних джерел відомо, що 1809 року в селі було 106 коней і 100 волів. Господарства, що мали до 5 гектарів землі, утримували по 1-2 молочні корови, годували 1-2 поросят, по 5-10 овець і, звичайно, домашню птицю (курей, качок, гусей). Малоземельні господарства мали по одній корові, кілька кіз. Пасовищ у селі не було, тож худобу доводилося годувати вдома.
У Серафинцях постійно були зайві робочі руки. Ці люди працювали або на будівництві в бригаді Миколи Бачинського, або на поденних роботах у поміщиків Зайдмана і Криштофовича. Коли в 30-х роках запрацював Городенківський цукровий завод, то з села на сезон цукроваріння наймалося до сотні людей, частина з яких залишалася тут для виконання ремонтних робіт.
Близько двох десятків осіб працювали на залізниці. Це була важка, але добре оплачувана праця як за Австрії, так і за Польщі.
Більше сотні людей емігрували за океан, одні там І залишились, інші їздили туди по декілька разів.
Так жили Серафинці до Другої світової війни.
СЕЛО В 40-х - 80-х РОКАХ XX СТОЛІТТЯ
Першого вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна. Напад фашистської Німеччини, а відтак комуністичної Росії на Польщу закінчився для поляків розгромом й окупацією, і то в дуже скорім часі. Вже на десятий день від початку війни, рештки польського війська на чолі з Ридз-Сміґлим, спаливши полкові прапори на толоці, покинули село, а через тиждень на Семаківській дорозі вже гуркотіли радянські танки.
Відібрані підрозділи Київського військового округу їхали на машинах з піснями «Розпрягайте, хлопці, коні» та «Ой хмелю, мій хмелю». А за кілька годин нові окупанти «повели боротьбу» з приватною власністю, розграбувавши крамниці Городенки.

Завантажити цю роботу безкоштовно

Пролистати роботу: 1  2  3  4  5  6  7 
Реферат на тему: Моє село – Серафинці

BR.com.ua © 1999-2019 | Реклама на сайті | Умови використання | Зворотній зв'язок